Коли говорять про українське кіно, називають насамперед імена: Олександр Довженко, Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук. Останньому з них, Івану Миколайчуку - ювіляру нинішнього року - було присвячено червневе засідання кіноклубу «Відмінне кіно».

  Він прожив коротке, але творчо багате життя. Створив 34 яскравих кінообрази. Незабутнього Івана Палійчука у «Тінях забутих предків», колоритного козака Василя в «Пропавшій грамоті» та ін. Написав 9 сценаріїв, в тому числі до знаменитих «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилону 20». На його рахунку 2 режисерські роботи.

Попереду було багато задумів. Він збирався зняти картину ... Але всі плани відразу зруйнував страшний діагноз: рак. У 46 років Івана Миколайчука не стало.

  Його обличчя з великими виразними очима, одного разу побачивши, неможливо забути. Стільки ясності, спокою, глибини воно випромінює. Молодим, повним сил дивиться він на своїх глядачів з екранів. Таким він постав і в презентації «Душа і обличчя українського поетичного кіно», підготовленої бібліотекарем. 

  А переглянули ми такий самобутній і неординарний фільм «Вавілон ХХ», який викликав неоднозначні почуття у глядачів. Так про нього писав сам І. Миколайчук в 1979 році: «Події, про які йдеться в нашому фільмі, відокремлені від нас невеличким проміжком часу — всього лише півстоліття. Але якщо подумати, скільки сталося всього за ці п'ятдесят років, як змінилася доля мого народу, його психологія, життя, то виявиться, що цей фільм про дуже далеке його дитинство, про те, що завжди прекрасне та незабутнє. Досить строката мозаїка яскравих замальовок побуту, сцен народного життя поєднується з образом Фабіяна, котрий є ніби єдиним стрижнем, який пов'язує всіх і дає моральну оцінку людям, їхнім вчинкам. Ця людина з народу, мудрець, філософ. Зміст його життя в тому, щоб побачити і зрозуміти, що відбувається. І це йому врешті-решт вдається.»