КЗК « ЦСПБ»

Центральна міська публічна бібліотека

Довідково - інформаційний сектор

ЗНАМЕННІ ДАТИ. ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ. ЛИПЕНЬ  2017

5-  3-я річниця звільнення Слов'янська, Краматорська, Дружківки,  Костянтинівки  від проросійських терористів.

 5 липня 2014 року о 13:00 бійцями-розвідниками 2-го батальйону Національної гвардії над міськрадою Слов’янська було встановлено український прапор. Того ж дня передові сили Національної гвардії увійшли і до Краматорська. Першими йшли розвідники та сапери, за ними – інші військові підрозділи. Визволення цих міст, які майже три місяці перебували під ворожою окупацією, стало черговою перемогою сил АТО над сепаратистськими бандформуваннями. Утікаючи, окупанти залишили по собі величезні арсенали зброї російського виробництва та залякане місцеве населення. У визволених містах поступово налагоджувалось мирне життя, почали функціонувати комунальні та соціальні служби. З 13 жовтня 2014 року Краматорськ оголошено тимчасовим центром Донецької області, де міститься Донецька обласна державна адміністрація. 10 лютого 2015 року місто було обстріляно з боку Горлівки проросійськими бойовиками, в результаті чого загинуло 17 осіб, та було поранено 64 особи. Бойові дії на Донбасі тривають від квітня 2014 року. Тоді влада України оголосила проведення антитерористичної операції на частині територій Донецької і Луганської областей. У липні 2014 року, крім Слов’янська і Краматорська, українські військові визволили від проросійських бойовиків Костянтинівку, Дружківку, Бахмут (колишня назва – Артемівськ). Згідно з Постановою Верховної Ради № 4060, дата визволення міст Слов’янська і Краматорська відзначається на державному рівні. За зміни до постанови про пам’ятні дати та ювілеї у 2016 році проголосували 238 народних депутатів за мінімально необхідних 226.

7– 70 років від дня народження Наталії Петрівни Нікуліної (1947-1997), української поетеси. Народилася в Макіївці. Автор поетичних збірок «Житом перейти»,»Вишневий спалах», «Пізнання»,»Знамення», та ін.. Наталя Петрівна Нікуліна народилась у м. Макіївці на Донеччині в родині журналіста і лікарки. 1958 року сім'я переїхала до Дніпропетровська. Тут Наталка закінчила середню школу № 89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету. Одночасно працювала редактором на обласній телестудії. 1973 року вона закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію. Тема – «Професійна лексика лоцманів дніпровських порогів», як на партійно-радянські часи, була не тільки «екзотичною», а й досить небезпечною. Наталці радили її замінити, та вона затялась: тільки ця! Аспірантку підтримав її керівник Василь Семенович Ващенко - вчитель, якого Наталя Петрівна завжди згадувала з теплотою і вдячністю, якому присвятила вірші.

       Наталка Нікуліна працювала редактором у видавництві «Промінь», деякий час - в обласній науковій бібліотеці, була позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя». Багато років вона віддала морочливій і кропіткій роботі на обласному радіо, до того ж, отримувала за неї зовсім невелику платню.

- Передачу веде кандидат філологічних наук, поетеса Наталка Нікуліна, - ці слова, які щодня лунали з радіоприймачів по всій області, зігрівали душі багатьом жителям Дніпропетровщини, додавали снаги й бажання творити. У тисячі домівок розумним співрозмовником, добрим другом, щирим порадником входив голос поетеси. Наталя Петрівна постійно готувала до ефіру матеріали з питань культури для програми новин «Дніпрова хвиля», та не це було її головною роботою на радіо. Вона працювала у студії літературно-мистецького мовлення. Багатьом ще на пам'яті цикли створених нею радіопередач: «На полі слова» - цілі дослідження творчості письменників нашого краю; «Джерела» - високохудожні замальовки з культурного та мистецького життя Дніпропетровщини. Разом з колегами вона вела радіоклуб знайомств «Три поради». Саме слово «творить» найбільш підходило для характеристики її діяльності, про що б не йшлося. Не тільки про поетичну творчість.

        А поезія? Писала Наталка Нікуліна з дитинства. її однокласниці згадували, що вона часто виступала зі своїми віршами на шкільних вечорах.

       Перша збірка «Вишневий спалах» стала подарунком до двадцятиліття поетеси. До того вже були вірші в колективному збірничку. її поезію оцінили, давали гарні відгуки. Але потому довгих чотирнадцять років жодної книжки. Які тому причини - нещадна прискіпливість авторки до своїх творів, небажання друкувати недосконале, чи літературних керівників не влаштовувала тематика? Наступна збірочка «Пізнання» побачила світ аж у 1981 році, вона тоді вже два роки перебувала членом Спілки письменників.

       Якось, дуже скупо і небагатослівно, Наталя Петрівна згадувала, що у Дніпропетровську її прийняли до письменницької організації, та й то неохоче, вже після того, як вона відбула процедуру прийому в Києві. Там її творчість оцінили швидше. Пізніше Наталка Нікуліна обиралась членом правління Дніпропетровської обласної письменницької організації, бувала на з'їздах письменників.

       Наталка Нікуліна мала лише п'ять книжок за життя, остання – «Знамення калини» була видана її друзями як спогад про світлу душу, що так рано і трагічно покинула цей світ. Та творче надбання поета вимірюється не кількістю книг. У невеликих поезіях Наталки так багато думок, і почуттів, мало слів - але багато сказано. її вірші перекладалися російською та башкирською мовами. Вона й сама перекладала - з польської, російської, англійської мов, упорядкувала антологію татарської поезії «Світи мені, Чулпан-зоря», друкувалась у багатьох газетах і журналах, була відома як серйозний літературний критик.

        Наталка Нікуліна мала великі плани—зустрічі з цікавими людьми, поїздки, підготовку передач, нові вірші... Сліпий випадок обірвав життя, плани, мрії. 23 червня 1997 року, за два тижні до свого ювілею, Наталка Нікуліна трагічно загинула.

10 – 90 років від дня народження Геннадія Михайловича Глікіна (1927–2003), журналіста, колишнього головного режисера Донецького державного цирку, академіка, заслуженого працівника культури УРСР, почесного члена Академії циркового мистецтва.

 

12 – 110 років від дня народження Петра Даниловича Гайдамаки (1907–1981), українського композитора, народного артиста України. Народився

в Краматорську. 

21 – 130 років від дня народження Марії Дмитрівни Главацької (1887–1970), української актриси, заслуженої артистки України. У 1936–1944 роках працювала в Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі. 

29 – 95 років від дня народження Володимира Івановича Труханова (1922-2003), донецького письменника. Автор поетичних збірок «И рассветы расправляли паруса», «Наполненные громом», «Красный Дол», «Высота», «Горошина угля», «Снова мне девятнадцать лет», «Дорога под ветром», «Мы любим жизнь», «Стихи мои – свидетели живые», «Пел над шахтой жаворонок» та ін. 

 

            - 85 років тому (1932) утворено Донецьку область. Місто Сталіно стає обласним центром.        

     В 1917 – 1918 роках Україна була втягнута у вир подій двох революцій, громадянської війни, іноземної інтервенції. Ясно, що система адміністративно – територіального устрою, яка існувала за царської Росії, при кожній новій владі зазнала кардинальних змін. В ході боротьби за владу 5 лютого 1919 року Рада народних комісарів України видала Декрет про утворення Донецької губернії. До її складу ввійшли території Ізюмського і Старобільського повітів Харківської губернії, Бахмутського, Маріупольського і Луганського (колишнього Слав’яносербського) повітів Катеринославської губернії, частини Донецького і Черкаського та повністю Таганрозький округи Війська Донського. Губернським центром стає місто Луганськ.

     Новостворена губернія була поділена на 8 повітів і 299 волостей. На їх території знаходилось 445 міських та 3128 сільських поселень. Найбільшими повітами були  Бахмутський (Артемівський), Луганський, Таганрозький, Шахтинський, Юзовський.            

Формування радянської вертикалі влади вимагало створення інститутів цієї влади від столиці до села. Якщо взяти радянську адміністративно – територіальну реформу 1919 – 1920 років, то найбільш активним був 1920 рік. А взагалі це була реформаторська чехарда. Судіть самі.

     17 серпня 1920 року – Донецький губернський революційний комітет утворює 11 районів з центрами залізних станцій.

16 квітня 1920 року –  Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету своєю постановою затверджує кордони Донецької губернії.

12 липня 1920 року –   Донецький губернський виконком відміняє рішення, яке було прийняте раніше про утворення районів, і замість 11 районів утворюються  13 районів, які складалися не з станцій, а з волостей, які об’єднували декілька населених пунктів.

Літо 1920 року –   замість волостей ввели нову адміністративно - територіальну одиницю – підрайон, який об’єднували від 2 до 10 волостей.

В результаті цього рішення Донецька губернія стала ділиться на 13 районів та 61 підрайон (до речі їх час заснування також був короткий і вже в 1922 році вони були ліквідовані. І все повернулося до волостей):

серпень 1920 року –    центр губернії переноситься із Луганська в Бахмут;

грудень 1920 року -     Президія Донгубвиконкому своїм рішенням

ліквідувала райони, замість них були утворені повіти, до речі як і в других радянських губерніях  України.

І це тільки за рік.

     В 1922 році новий етап адміністративно – територіальної реформи. При цьому було вирішено перейти на трьохступеневу систему управління, яка передбачала існування центру – округу – району. Таким чином, повіти були виключені із системи управління, а на заміну їм планувалося сформувати округи і райони.

В рамках реформи вже 7 березня 1923 року постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету «Про адміністративно – територіальний розподіл Донецької губернії було утворено 7 округів, які в свою чергу поділялися на райони. Ось цією постановою був утворений Олександрівський район у складі Бахмутського округу. В свою чергу  район поділявся на 4 волості: це Олександрівську, Степанівську, Мирнодолинську та Некременську.

      3 лютого 1931 року відповідно до постанови ВУЦВК і Раднаркому, Олександрівський район був розформований, а територія його була приєднана в цілому до Краматорського району.

Але, вже 17 лютого 1933 року  на підставі постанови ВУЦВК від 11.02.1933 р. утворено Олександрівський район з центром у с.Олександрівка, до складу якого ввійшло 17 сільських рад, виведених зі складу Краматорської міської ради.

     Історія не стоїть на місці, час плине дуже швидко, все змінюється — але найголовнішим нашим завданням на сьогодні і завтра — зберегти значущі події і відтворити їх, щоб нащадки мали змогу у будь-яку мить звернутися до архівів і знайти  інформацію про  глибоку давнину і розвиток рідного краю.