КЗК «ЦСПБ»

Центральна міська публічна бібліотека

Довідково - інформаційний сектор 

(1937–1938 років)

Інформаційна закладка

    У березні 2017 року Президент Петро Порошенко видав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937–1938 років». Головною метою документа є гідне вшанування пам’яті жертв «Великого терору» — масових політичних репресій, донесення до українського суспільства та світової спільноти об’єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України.  5 серпня, в Україні відзначається День пам’яті з нагоди 80-х роковин початку масових репресій згідно з постановою № 1807 Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року. 

Знайте! Пам'ятайте! Вивчайте!

    «Період "Великого терору” (1937–1938 років) був відзначений значним сплеском масових репресій, які згодом переросли в СРСР у постійну політичну практику пошуку "шкідників” і знищення інакодумців», — наголошує Нацрада.

     «Великий терор» розпочався влітку 1937 року за безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна. Нарком Єжов, який був виконавцем злочинних наказів тодішнього партійного керівництва СРСР, був засуджений і страчений у 1940 році. 

   «Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968; «Великий терор: сталінські чистки 30-х років»), за кордоном також поширений термін «Велика чистка» (The Great Purge).

       Український інститут національної пам'яті (УІНП), що опублікував на своєму сайті інформаційні матеріали, якими можуть скористатися ЗМІ, називає «Великий терор» масштабною кампанією масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР та особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. «Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація», — зазначає УІНП.

Хроніка «Великого терору»

   2 липня 1937 року Сталін підписав постанову ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи». 30 липня народний комісар внутрішніх справ Микола Єжов видав оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Згідно з цим наказом партійне керівництво усіх республік і областей СРСР повинно було почати з 5 серпня розпочати репресії і закінчити їх за чотири місяці.

    Ще раніше, 10 липня 1937 року, Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу — обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу «трійки» зазвичай входили начальник обласного НКВС (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Рішення «трійки» оскарженню не підлягало. Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, в тому числі Конституції 1936 року.

     Наказом Єжова № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за першою категорією означали «розстріл», за другою категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (8–10 років).

    Історики пишуть про «ентузіазм», який охопив радянське суспільство в пошуках «ворогів народу». Партійний пленум зустрічав оплесками виступи про збільшення числа громадян, яких буде розстріляно. Під репресії потрапляли також сім’ї «ворогів народу», включаючи неповнолітніх дітей.

   Якщо первинний ліміт для УРСР за першою категорією становив 26 тис. 150 осіб, то в січні 1938 року його було збільшено до 83 тис. 122 осіб, повідомляє УІНП. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський. Як писав у своїй статті дослідник Левко Хмельковський, перший секретар Дніпропетровського обласного комітету партії Натан Марголін повідомляв, що число призначених до першої категорії (на розстріл) збільшилося в десять разів — 2500 осіб проти 234 осіб у першому списку.

     «Великий терор» як почали, так і згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності.

     Ім’я одного з катів «Великого терору» відоме – це капітан НКВС Михайло Матвеєв, який керував розстрілами 1111 осіб в урочищі Сандармох восени 1937 року. Особисто розстрілював по 150 людей на день. У Сандармосі загинула більшість тих, кого потім назвали в Україні «Розстріляним Відродженням», — Лесь Курбас, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Марко Вороний…

     Джерела наводять різні дані про кількість жертв «Великого терору». Складність обліку полягає в тому, що якісь репресовані помирали під час катування, етапування до таборів або вже в ГУЛАГу. За даними КДБ СРСР, в 1937–1938 роках було заарештовано 1 млн 372 тис. 329 осіб, із яких 681 тис. 692 були розстріляні. В 1937–1938 роках у таборах померло 115 тис. 922 ув'язнених. За період «Великого терору» на території УРСР, за даними УІНП, було засуджено 198 тис. 918 осіб, із яких близько двох третин — до розстрілу.

    Інша з маловідомих сторінок «Великого терору» — репресії проти національних меншин. НКВС провів серію масових операцій: «німецьку операцію» (25 липня 1937 року), «польську» (11 серпня 1937 року), «румунську», «латиську», «грецьку», «іранську», «харбінську», «афганську», «проти болгар і македонців». 14 липня 2009 року Сейм Польщі прийняв рішення вшанувати пам'ять 150 тисяч поляків, замордованих НКВС у 1937–1939 роках, та висловив вдячність російським та українським істориками, що підтримують пам'ять про вчинені НКВС злочини проти безвинних поляків.

Спадок «Великого терору»

   Наше суспільство, незважаючи на декомунізацію, й досі не знає, як подолати спадок радянських політичних репресій: силовики — привілейована каста в країні, де більшість населення має вкрай низький рівень доходів (напередодні «Великого терору» співробітникам НКВС підвищили зарплатню в чотири рази, їм надавалося найкраще житло та інші привілеї); дозвіл на катування; безкарність злочинів, якщо вони скоєні за наказом начальства; визнання провини під тортурами та інші.

     У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б)». Заарештований під час «Великого терору» був позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Начальник відділу УГБ НКВС БРСР Сотников писав у своєму поясненні: «Приблизно з вересня місяця 1937 року всіх арештованих на допитах били… Серед слідчих ішло змагання, хто більше "розколе". Побиття арештованих, катування, що доходили до садизму, стали основними методами допиту. Уважалося ганебним, якщо в слідчого немає жодного визнання в день. У наркоматі був суцільний стогін і лемент, який можна було чути за квартал…». У здійсненні сталінських репресій брали участь тисячі співробітників НКВС. Їхні нащадки воліють забути про ці злочини.

     В 1938–1940 роках в СРСР відбувалися арешти й фізична ліквідація багатьох безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору». Ізраїль Леплевський, який тричі звертався до НКВС СРСР із проханням про додаткові ліміти на репресії в Україні, був засуджений і розстріляний у липні 1938 року. Самого наркома Миколу Єжова, який видав наказ про початок репресій, було звільнено з посади 9 грудня 1938 року, після арешту й суду його було розстріляно 4 лютого 1940 року. Водночас багато арештованих здійснювачів «Великого терору» із лав НКВС вийшли на волю після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз і стали співробітниками СМЕРШу. Кати й жертви, які опинилися на окупованих територіях, отримали можливість іще раз зустрітися «око до ока».  Відкритим залишається питання про особисту відповідальність тих, хто здійснював допити, катування й розстріли під час масових репресій — чи повинно суспільство знати їхні прізвища?

Детальніше: 

Лілія Молодецька Що українцям варто знати про «Великий терор» і чому українським ЗМІ нецікава тема репресій [Електронний ресурс]  //Детектор  – Електронні дані. –– Режим доступу: http://detector.media/infospace/article/128664/2017-08-05-shcho-ukraintsyam-varto-znati-pro-velikii-teror-i-chomu-ukrainskim-zmi-netsikava-tema-represii/   , вільний  (дата звернення 11. 03 .2018 р.). – Назва   з екрана .-Мова укр.

 

www.reabit.org.ua – Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

http://memorial.kiev.ua – Українське добровільне культурно-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса.

http://ua.bykivnya.org – Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».

http://www.s-bilokin.name/ – персональний сайт Сергія Білоконя.

https://www.memo.ru/ru-ru/ – сайт Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного та доброчинного товариства «Меморіал».