"Творчість *** перейнята громадянським пафосом, позначена масштабним національним колоритом”, – пише про нього Вікіпедія. Погодьтеся, що такий вступ не змусить вас навіть дізнатися ім’я композитора, про якого йде мова. Але дізнатися варто, бо життя Станіслава Людкевича справді цікаве.
Людкевич прожив на світі 100 років. Він був людиною-оркестром: композитором, дириґентом, викладачем, науковцем, музичним критиком, редактором, фольклористом. А ще він одружився вперше у віці 94 років!
Готові дізнатися, які ще надзвичайні речі сталися у це "століття Станіслава”? Тоді почнемо. Саме так, 23 січня розпочала розмову з користувачами провідний бібліограф мережевих ресурсів Інтернет-центру ЦМПБ Тетяна Маяк. Вона провела годину цікавих повідомлень «Корифей української хорової культури», присвячену 140-річчю від дня народження Людкевича С. П., українського композитора. Слухачі курсів з навчання комп’ютерної грамотності «З комп’ютером на ти» приєдналися до бібліотечного заходу.
Творчість Станіслава Людкевича у свідомості українця займає музейне місце. І це абсолютно незаслужено, адже він чи не перший професійний український композитор на Галичині. Директор української "консерваторії” у Львові, він, як ніхто інший своєю громадською діяльністю зробив величезний внесок у розвиток української музики та виконавського мистецтва. Учень одного із найвідоміших західних професорів, Олександра Цемлінського. Захистив дисертацію у Відні, але повернувся до Львова, щоб працювати тут і розвивати українське мистецтво у найкращих європейських традиціях. Людкевич - композитор, дириґент, музичний критик високого рівня.
Людкевич - знакова постать для всієї української музики, яка без нього була б зовсім іншою.
Довідка
ЛЮДКЕВИЧ СТАНІСЛАВ ПИЛИПОВИЧ (24.01.1879, м. Ярослав, тепер Польща – 10.09.1979, Львів, похований на Личаківському цвинтарі) – український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, музично-громадський діяч. Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка (1964), нар. артист СРСР (1969), Герой соціалістичної праці (1979). В 1897 закінчив гімназію в Ярославі, в 1901 – філософський факультет Львівського університету (відділі української та класичної філології). Композицію вивчав самостійно, в 1897-99 консультувався у М. Солтиса, слухав лекції з музично-теоретичних дисциплін у Львівській консерваторії. 1906-08 доповнював музичну освіту у Відні, по композиції у О. Землінського, з теорії музики у Г. Греденера й Г. Адлера, під керівництвом якого написав дисертацію "Дві проблеми розвитку звукозображальності”. Опісля слухав лекції Г. Рімана в Ляйпціґу.
З 1901 працював учителем гімназій у Львові й Перемишлі; видавав (з І. Трушем) журнал "Артистичний вісник” (1905); розшифрував і відредагував понад 1500 пісень, записаних на фонограф О. Роздольським, які 1906-07 видав у двох томах зб. "Галицько-руські народні мелодії”. Людкевич один з організаторів у 1903 р. Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, 1910-15 – його директор, 1919-39 – викладач теоретичних предметів та інспектор філій інституту в Галичині. До 1938 постійно виступав як диригент хору "Львівський Боян”. 1939-73 – професор і зав. кафедрою історії, теорії та композиції Львівської консерваторії ім. М. Лисенка, 1939-41 – ст.науковий співробітник Львівського філіалу інституту фольклору АН.
Людкевич – один з найвидатніших українських композиторів ХХ ст., у творчості якого поєднуються риси національного музичного стилю з особливостями пізньоромантичного стилю європейської музики. Композитор віддає перевагу суспільно-національним темам, вибираючи для музичної інтерпретації передусім тексти двох найбільших національних поетів – Т. Шевченка й І. Франка, а також О. Олеся, В. Пачовського, П. Карманського й ін. Людкевич творив у різних музичних жанрах, виявляючи схильність до великих оркестрових і вокально-оркестрових форм.
Джерело: Меморіальний музей Станіслава Людкевича. З.К. Штундер (http://www.salomeamuseum.lviv.ua/info/lyudkevych/)
