,

Форум
Фотоальбом
Оголошення
Наше опитування
Як ви вважаєте, чи потрібна нашій громаді бібліотека?
Так
Ні
Не знаю
Інше


Показати усі опитування
«    Жовтень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 
Архів новин сайту
Жовтень 2019 (42)
Вересень 2019 (63)
Серпень 2019 (22)
Липень 2019 (59)
Червень 2019 (48)
Травень 2019 (68)
Наша адреса:

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 2-70-06
e-mail: konstlib(dog)ukr.net

Літній графік роботи с 1 липня по 31 серпня: бібліотека працює с 10:00 до 18:00. Вихідні - неділя, понеділок.

Проїзд від залізничного вокзалу автобусом №1,2,6 до зупинки "Універсам"

Банківські реквізити бібліотеки:

Рахунок № 35425007003007
УДК у Донецькій області
МФО 834016
Код організації (ЄДРПОУ) 00183816

 


Ольга Токарчук - Польська письменниця з українським корінням – лауреат Нобелівської премії 2018 року #ЗАПРОШЕННЯ ДО ПРОЧИТАННЯ РОМАН «БІГУНИ»

 

 

КЗК «ЦСПБ»
Центральна міська публічна бібліотека
Довідково - інформаційний сектор
   
Ольга Токарчук -  Польська письменниця з українським корінням – лауреат Нобелівської премії 2018 року

#ЗАПРОШЕННЯ ДО ПРОЧИТАННЯ
РОМАН «БІГУНИ» 



Ольга Токарчук -  Польська письменниця з українським корінням – лауреат Нобелівської премії 2018 року  #ЗАПРОШЕННЯ ДО ПРОЧИТАННЯ РОМАН «БІГУНИ»

 


   Шведська королівська академія наук 10 жовтня оголосила імена двох лауреатів Нобелівської премії з літератури, оскільки торік ця премія не присуджувалася через пов’язаний із одним із членів Нобелівського комітету скандал.   Нобелівську премію з літератури за 2018 рік отримує польська письменниця з українським корінням Ольга Токарчук, за 2019 рік – австрійський автор Петер Гандке.

    Ольга Навоя Токарчукнародилася  29 січня 1962, Сулехув, Польща) — польська письменниця, есеїстка, автор сценаріїв, поетеса, психолог, лауреат літературної премії «Ніке», Міжнародної Букерівської премії та Нобелівської премії за 2018 рік.
   Виросла в Сулехові у родині вихідців з України: її бабця, родом з України, свого часу вийшла заміж за полякаПотім разом з батьками переїхала до Кетша, де закінчила загальноосвітній ліцей ім. Норвіда. Є випускницею факультету психології Варшавського університету. Під час навчання опікувалася психічно хворими особами як волонтер.

  Після університету працювала психотерапевтом у Валбжиху. Коли її перші твори набули популярності, звільнилася з роботи і, переїхавши до Нової Руди, присвятила себе літературній праці. Довший час мешкала в Краянові біля Нової Руди, у Судетах. Краєвиди й культура цих околиць змальовано в кількох її творах. Зараз мешкає у Вроцлаві. Провадить лекції з написання прози в Літературно-мистецькій студії Ягеллонського університету в Кракові.

    Ольга Токарчук — співорганізатор Фестивалю оповідання, під час якого автори коротких літературних форм з Польщі та закордону представляють свої твори. З 2008 веде заняття із творчого писання в Опольському університеті. Членкиня партії «Зелені 2004», а також член редколегії щоквартального журналу «Політична критика».

  Нагороджена численними преміями, зокрема премією Польського товариства книговидавців, премією фундації ім. Костельських (1997), «Паспортом» журналу «Політика», а також кількома номінаціями до літературної премії «Ніке», чотирикратна лауреатка «Читачів Ніке». У 2008 вперше нагороджена цією премією рішенням журі.

Дебютувала у 1979 на сторінках журналу «Навпростець», де під псевдонімом «Наташа Бородіна» опублікувала перші оповідання. Перший роман, «Мандрівку людей книги», написала у 1993. Книга отримала премію «Польського товариства книговидавців».

   У 1995 з'явився другий роман авторки, «E. E.». Книжка розповідає про дозрівання дівчинки, яка раптом набуває паранормальних здібностей, а потім так само раптово їх утрачає. Найбільшим досі успіхом Токарчук став виданий у 1996 роман «Правік та інші часи». Книгу номінували до літературної премії «Ніке» у 1997, отримуючи премію читачів. 1998 рік приніс збірку оповідань «Шафа», а також черговий роман під назвою «Дім денний, дім нічний». Це другий роман Токарчук, номінований до престижної премії «Ніке». На цю ж премію номіновану збірку з дев'ятнадцяти оповідань під назвою «Гра на багатьох барабанчиках», видану в 2001.

  У 2004 видано «Останні історії». Ця книжка торкається найбільш універсальних проблем людини й складається з трьох окремих повістей, представлених у незалежних для себе часових та просторових рамках.

   На початку жовтня 2007 вийшов роман «Бігуни». Над ним Ольга Токарчук  працювала три роки. Згадує, що більшість нотаток робила під час подорожі. «Але це не книжка про подорож. У ній немає описів пам'яток чи якихось місць. Це не щоденник мандрівки й не репортаж. Я швидше хотіла придивитися до того, що значить подорожувати, рухатися, переміщатися. Який у цьому сенс? Що це нам дає? Що це значить», — пише авторка у вступі. Як каже сама Токарчук, «писання романів — для мене перенесене в зрілість розповідання собі самій казок. Так, як це роблять діти, перш ніж заснути. При цьому користуються мовою, що знаходиться на межі сну й дійсності, описують і вигадують». 5 жовтня 2008 Ольга Токарчук отримала за «Бігунів» літературну премію «Ніке». Книжка перемогла також у рейтингу читачів.

   Останній роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих» побачив світ восени 2009 року й викликав бурхливі дискусії. Книжки перекладено на 27 мов.

   У 2018 році за книгу «Бігуни» отримала Міжнародну Букерівську премію. Вона була перекладена Дженніфер Крофт англійською під назвою «Flights[en]» (Польоти).

 



#ЗАПРОШЕННЯ ДО ПРОЧИТАННЯ


 

821(438)
Т51
Токарчук, О. 
Бігуни: роман/ О. Токарчук. - К.: Фоліо, 2011. - 414 с. - (Карта світу). - ISBN 978-966-03-5737-2: 55.00 грн.
УДК
821(438)
Имеются экземпляры в отделах:   всего  4: Ф2(1), ЧЗ(1), ЦДБ(1), ЮА(1)
Свободны: Ф2(1), ЧЗ(1), ЦДБ(1), ЮА(1)

84.4Пол
Т51
Токарчук, О.
    Бігуни: роман/ О. Токарчук. - К.: КЕТС, 2013. - 416 с. - (Карта світу). - ISBN 978-966-97-2514-1: 29.00 грн.
   
    ББК
    84.4Пол
Имеются экземпляры в отделах:   всего  3: Ф3(1), ЦДБ(1), ВА(1)
Свободны: Ф3(1), ЦДБ(1), ВА(1)

 



  З-поміж польських сучасних письменників і письменниць Ольга Токарчук, поза сумнівом, – одна з найвідоміших, у тому числі в Україні: від 2004 року, коли світ побачило її перше видання українською («Мандрівка людей книги» в перекладі Ніни Бічуї), з’явилося вже шість її книжок. Із-поміж них – і роман «Бігуни» в чудовому перекладі Остапа Сливинського, за який у 2008 році авторка отримала престижну національну премію «Nike». 
    "Роман "Бігуни", за який вона отримала Букера, - про сучасних волоцюг, постійних мігрантів, які постійно перебувають в пошуку якоїсь зміни, якогось місця для себе, того, щоб вони могли назвати домом, але насправді це вічна нескінченна дорога, це метафора глобальних кочовиків, якими по суті є ми всі", - зазначає перекладач.
   "Її герої - це люди, які однією ногою стоять у нашому звичайному світі, до якого ми всі звикли, а іншою - у світі фантазій, ностальгії, прихованих бажань", - додає він.
  Герої Ольги Токарчук - це часто диваки, маргінали, наділені якимись незвичайними здібностями. «Бігуни» – роман у фраґментах (від коротких, на кілька речень, до довших – на декілька десятків сторінок), поєднаних, здавалося б, доволі хаотично і майже довільно: це десятки самостійних сюжетних ліній, розкиданих на кілька століть у часі та декілька континентів у просторі, які, всупереч читацьким сподіванням, не вибудовуються зрештою в цілісну (і, тим паче, довершену) картину. І принаймні в першій половині не раз виникає спокуса поставити під сумнів авторське жанрове визначення. Та що ближче до кінця, то прозорішим починає видаватися загальний романний задум, хай навіть частина сюжетних ліній уривається десь посеред книжки, так і не отримавши якогось більш-менш логічного завершення. Але в парадоксальний спосіб саме цей майстерно сконструйований «хаос» сюжетних ліній і виявляється тією «опорною конструкцією», що утримує вкупі весь текст. Адже «Бігуни», на що натякає і назва книжки, – це роман про рух, чи пак про людей у русі – всіх тих, хто постійно перебуває в пошуку, або тікаючи від когось/чогось, або щось/когось наздоганяючи (зазвичай себе). Це і молода полька, яка, приїхавши з дитиною та чоловіком на хорватський острів, загадково кудись зникає, аби за кілька днів так само несподівано з’явитися. І москвичка, котра в якусь мить полишає родину і, ставши безхатьком, цілими днями їздить у метрі. Це й усі ті, хто чималу частину свого життя проводять у найвіддаленіших аеропортах, чекаючи на пересадку. Крім того, бігуни в романі – це ще й представники давньої секти, котрі вірять у те, що єдиний порятунок від Зла на землі – в русі (згадка про них з’являється в московському сюжеті роману).
Й водночас польські bieguni – це ще й полюси Землі, що їх неможливо – точніше, дуже важко – змістити і які, отже, є втіленням сякої-такої стабільности і непорушности. В «Бігунах» цю бінарну опозицію руху та спокою відтворено і на сюжетному рівні: іншим тематичним вузлом роману є фраґменти про все те, що можна зробити з тілом по смерті – про анатомічні театри, розмаїті методи консервації органів, створення і експонування людських «опудал», кісток тощо. Всі ці процедури, покликані коли не увічнити, то максимально подовжити фізичне існування людського тіла, описані в романі в різних контекстах і часто доволі натуралістично. Та хоч би якими дієвими були методи – спонукають читача до висновку, – навіть найдосконаліший музейний експонат ніколи не дорівняється до живої істоти, а смерть стає останньою (і неуникною) точкою будь-якого руху. Тож життя триває доти, доки триває рух.
 


Провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Наталя. 






Обсудить на форуме