Центральна міська публічна бібліотека 

130 років від дня народження Остапа Вишні (1889-1956),українського письменника-сатирика

 Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок». Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі. Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися (і голова ВУЦВК Петровський напівжартома питав: хто, власне, насправді є всеукраїнським старостою?). Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя, а незадовго до смерті записав у щоденнику: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 лис¬топада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї.

Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907 р.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно- Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно «налягав» на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київ¬ського університету; однак скоро залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.

1919 р.П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на¬ціональної культури, потрапляє до Кам’янця-Подільського, вес¬ною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Утім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьман¬щини, ні за петлюрівщини, його випускають із в’язниці у квітні наступного року.

П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями піз¬ніше — і відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагу¬вав С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейле¬тоном «Чудака, їй-богу!» увперше з’явився підпис «Остап Вишня».    Слово гумориста користувалося дедалі більшою популяр¬ністю. Виходять одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот пло¬дився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чоти¬рьох томах тощо.

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багато¬тиражки Ухтпечтабору «Северный горняк». У своїй «захалявній» книжечці гуморист із гіркотою писав: «Сиджу я й працюю в редак¬ції «Сев [ерный] гор [няк]». Переписую лагкорівські замітки — готую їх до друку».1934 р. видатний гуморист був незаконно репресований і зміг повернутися до літературної праці лише в 1944 р. Першим твором, що знаменував повернення письменника, стала «Зенітка», опублі¬кована в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р.,— вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом.Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член ред¬колегії журналу «Перець» і один із найактивніших його співро¬бітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрі¬чей із читачами.

До останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.) він віддавав талант і натхнення своїм читачам.

«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!». Остап Вишня.

Про Остапа Вишню [Текст] : спогади / упоряд. В.О. Губенко-Маслюченко, А.Ф. Журавський. - К. : Рад. письменник, 1989. - 334 с. - ISBN 5-333-00390

Дузь, І. М.    Вивчення творчості Остапа Вишні в школі [Текст] : посібник для вчителів / І. М. Дузь. - К. : Рад. школа, 1970. - 128 с.

Зуб, І. В.Остап Вишня [Текст] : нарис життя і творчості / І. В. Зуб. - К. : Дніпро, 1989. - 239 с. 

Вишня, Остап. Вибране [Текст] / Остап,  Вишня ; Передмова С.Олійника; Худож. Р.О.Волинський. - К.: Дніпро, 1985. - 302 с.

Вишня, Остап. Вишневі усмішки [Текст] / Остап, Вишня Усмішки, фейлетони, нариси .Для середнього та старшого віку.-Одеса.:маяк:1989.-244 с.

Вишня, Остап. Вот так я пишу.: Рассказіі. фейлетоні, юморески [Текст] /Остап,Вишня      .-М:Правда,1984.-256 с.

Вишня, Остап. Мисливські усмішки [Текст] / Остап, Вишня Харків.:Фоліо, 2008.-255 с.(Укр.літ)

Вишня, Остап. Творча спадщина. Біографія письменника. Стислий аналіз творів. Аналіз Текстів. Матеріали для уроків. [Текст] / Остап,  Вишня .-Харікв.:Ранок , 2001.-80 с.

Вишня, Остап Фейлетони; Гуморески; Усмішки; Щоденникові записи [Текст] / Остап, Вишня ; Упоряд. і приміт. І.В.Зуба; Вступ. ст. І.В.Зуба; Худож. В.М.Дозорець. - К.: Наукова думка, 1984. - 560 с.

 

 

Пам’ятку   підготувала провідний бібліограф довідково-інформаційного  сектору  Шпакова Н. М.