Центральна міська публічна бібліотека
Довідково - інформаційний сектор
«Скошений цвіт» Василя Барвінка…
(до 170 річчя з дня народження Володимира Барвінського)
#ІНФОРМИНА
25 лютого - 170 років з дня народження Володимира Барвінського (1850 - 1883), громадського діяча, історика, письменника, перекладача, видавця;
Володимир Григорович Барвінський (25 лютого 1850, Шляхтинці — 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Син Григорія Барвінського, брат Івана, Іполита, Осипа й Олександра Барвінського.
Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика.
Вчився у народній школі рідного села, згодом у Першій Тернопільській гімназії (1861–1867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров'я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).
1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.
Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).
1876–1880 — редактор журналу «Правда». 1880–1883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.
Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.
30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.
Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим.
Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд з гробницею М. Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора С. Левандовського. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська).
Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.
Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.
У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.
Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.
У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».
Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч.Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).
Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.
Радимо звернутися до таких джерел:
«Моя відрада в праці»: (Триптих про братів Барвінських) // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2: Навчальний посібник. — К., 1995. — С. 44—62.
Мудрий М. М. Барвінський Володимир Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 189. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Мудрий М. Барвінський Володимир // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 177, 178. — ISBN 978-966-7007-68-8.
Нахлік Є., Кравець О. Барвінський (Барвіньскій, Барвіньский) Володимир Григорович // Франківська енциклопедія : у 7 т. / редкол.: М. Жулинський, Є. Нахлік, А. Швець та ін. — Львів : Світ, 2016. — Т. 1 : А — Ж / наук. ред. і упоряд. Є. Нахлік; передмова М. Жулинський, Є. Нахлік. — С. 78—90. — ISBN 978-966-914-034-0.
Палишин С. Родина Барвінських в українській культурі // Тернопіль. — 1992. — № 3—4. — С. 35—37.
Палишин С. Пам'ять роду і народу (про родину Барвінських) // Дзвін. — 1993. — № 4—6. — С. 124—129.
Сохацький Б. «Велике серце битися перестало…»: 10 років від смерті Володимира Барвінського // Свобода. — 2003. — 25 лютого. — С. 4.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Н.М.