Затамуйте, Друзі, Подих:

МИКОЛАЙ Сьогодні Ходить.

У Віконце Заглядає,

Подарунки Підкладає.

Звечора Повірте в Диво,

Ну, а Зранку вже Сміливо

Під Подушку .... 

                        (Чобіток....)

         Заглядайте

І Дарунки Забирайте!

             ( …....якщо Ви - СЛУХНЯНІ?!..)

 #ПРОЧТИВО МИКОЛАЯ - ВЕСЕЛЕ НАРОДНЕ СВЯТО

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

Колись  господарі  варили  пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»

Варити пиво на «Миколи» — звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:

«Чому так нема, як було давно,

Як було давно, а з первовіку:

Святним Миколам пива не варять...»

Далі  в  колядці  говориться,  що  все  лихо,  яке  є  тепер  поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...»

Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже:

Мамко моя, голубко моя.

Коли ж вас ся надіяти.

Чи на Різдво з колядками.

Чи на Великдень з писанками.

Чи на Миколая з скрипниками?

Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік — четвертий і останній «полаз».

«Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»

В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая.  Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ Святого Чудотворця.

На Харківщині записана така легенда про святого Миколая:

«Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян1 — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, — каже. — Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!»

Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені Святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»

— Нема його на небі! — кажуть янголи.

— А де ж він?

— Пішов на Чорне море людей рятувати!

— Почекай, — каже Бог до Касяна. — Микола прийде, тоді поговоримо!

За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.

— Нема його, — кажуть янголи, — на землі людей від пожежі рятує!

Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.

— Нема його, — кажуть янголи, — він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!

Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.

— Де ти був? — спитав Бог, а святий Микола йому відповідає:

— Помагав мужикові воза з багна витягнути!

— Ось бач, — каже Бог до Касяна, — за що його люди шанують?

Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут. на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».

З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.

«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа?» — думає собі  чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною Святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».

В Галичині є така легенда:

«Опівночі надходить Святий Миколай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу».

І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсть Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом»

А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ Святого Миколая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і Святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися  звірі до Святого Миколая і «здають перед ним справу», що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було». — «То з’їж самого  Проця, — каже Святий Миколай, — бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…»

За матеріалами:

Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис./ Воропай Олекса.-  Мюнхен: «Українське видавництво», 1958, стор. 29 – 31.