Центральна міська публічна бібліотека

Довідково - інформаційний сектор

 

 9  березня Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив переможців. У номінації «Література» лауреаткою стала письменниця Оксана Луцишина із книгою «Іван і Феба». Хто ж вона  Оксана Луцишина і про що її книга  «Іван і Феба».?

Народилася 1974 року в Ужгороді. Письменниця, перекладачка, літературознавиця. Закінчила факультет романо-германської філології Ужгородського національного університету. Під час навчання проходила стажування у Канзаському університеті в США. Працювала викладачкою іноземних мов (англійської і французької).

2002 року вступила на магістратуру університету Південної Флориди в США. Захистила магістерську роботу — порівняльне дослідження романів Оксани Забужко та алжирської франкомовної авторки Ассьї Джебар. У 2012—2013 роках стажувалася в Ягеллонському університеті у Кракові. В Джорджійському університеті у 2014 році захистила докторську дисертацію (Ph.D.) на тему "Великий фантасмагоричний сезон: проза Бруно Шульца у світлі теорій Вальтера Беньяміна ("Твору про пасажі”)”.

Нині мешкає у місті Остін, штат Техас, США, викладає українську літературу в Техаському університеті.

Збірки поезії: 
"Усвідомлена ніч” (Гранослов,1997).

"Орфей Великий” (Зерна, 2000).

"Я слухаю пісню Америки” (Видавництво Старого Лева, 2010).

"Вірші Феліцити” (Видавництво Старого Лева, 2018).

"Не червоніючи” (Факт, 2007).

"Сонце так рідко заходить” (Факт, 2007).

"Любовне життя” (Видавництво Старого Лева, 2015).

«Іван і Феба» — третій роман Оксани Луцишиної. За її власними словами, ідея народилася ще у 2008-му, коли вона під час аспірантури в США почала записувати спогади про Закарпаття 90-х. «Це ще був час, коли працювала жива пам’ять — пам’яталися запахи та звуки. З часом таке забувається». Тоді ще не йшлося про історичний контекст — він з’явився після прочитання книги Соломії Павличко «Листи до Києва». Роман «Іван і Феба» вийшов друком до Форуму видавців у 2019-му й одразу спричинив багато шуму. Через головного героя, до якого неможливо ставитися однозначно. Через історичні період, який мало хто описував так детально. І через історію стосунків, що стала основою сюжету.

Роман оповідає про події в Україні 90-х крізь призму головного героя. В Ужгороді Іван вінчається з Марічкою, тихою поеткою, яка просить називати себе Фебою — за іменем грецького бога поезії. Іван не любить Фебу. Йому гірко і страшно. Він згадує, як вирвався у Львів й почувався вільним. Як вирувало його життя на підпільних квартирниках та в кав’ярнях за революційними бесідами. Як палке студентство привело його в Київ на Майдан, де він відстоював ідею незалежної України. І як він переміг. Чи так йому здавалося? Бо зараз же він в Ужгороді й вінчається з Фебою.

Роман «Іван і Феба» асоціативно хочеться порівняти з «Ромео і Джульєттою», але це лише гра слів у назві — жодної любові у творі Оксани Луцишиної немає. Лише страх та невпевненість. Права була Ганна Улюра, коли казала, що ми переживаємо втрату маскулінності в літературі. Головний герой у першому ж реченні постає перед нами розгубленим: «Якби батько тоді не поранив йому на руці сухожилля, то, може, в той понеділок Іван би таки втік з дому». Цікавіше стає, коли з’ясовується, що Іван хотів утекти зі свого весілля. Оксана Луцишина обирає нехронологічну оповідь спеціально, аби погратися і з читачем, і з персонажем — публічно препарувати його. З самого початку Іван постає перед читачем слабаком — а як ще ставитися до людини, яка мріє втекти, але нічого не робить? Потім авторка наділяє його ТАЄМНИЦЕЮ. Щось страшне сталося в житті Івана в минулому, тому він інтригує й отримує кредит довіри. Авторка привідкриває завісу — ось студентство, ось Майдан, ось революційні настрої, і Іван отримує геройський контекст. Услід за цим його стає шкода через емоційні тортури. А під кінець коло замикається і ставлення до Івана повертається — він знову обирає втечу. Бо він завжди обирає цей шлях — шлях утікання. Отже, враження, наче герой розвивається, є, а розвитку — немає.

Але якщо розімкнути це кільце, що залишиться?

Провідний бібліограф Костянтинівської центральної міської публічної бібліотеки Шпакова Н