Народився Луценко Дмитро Омелянович 15 жовтня 1921 року, в селі Березова Рудка (тепер Полтавська область).
Його батьківська хата завжди була сповнена народних пісень.
Голодомор 1932-33, смерть батька і тяжка нужда загнали чотирнадцятилітнього Дмитра під землю – в шахти Донбасу.
Далі – нелегкі студентські роки в Києві… 1939 року він йде на військову службу, аж на кордон з Афганістаном, на заставу Бури, де тропічна малярія підкосила прикордонника Луценка, що на фронт їхав виснажений та худий.
На війні юнак з Березової Рудки став автоматником розвідроти. Восьмого травня, за день до закінчення війни з Німеччиною, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого він став інвалідом 2 групи.
Після госпіталю продовжив навчання в інституті. Бідність, безквартир’я, пошуки роботи, привели до газет "Сільські вісті”, "Молодь України”. Потім його призначили кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Перша збірка "Дарую людям пісню” побачила світ 1962 року, коли йому було вже за сорок. Та її вихід благословив сам Володимир Сосюра.
З своєю дружиною він розписалися за 5 днів знайомства і прожив щасливе подружнє життя.
Спогади дружини: "Стоїть він переді мною – змарнілий, блідий від поранень та хвороб, напівглухий від контузії, голубоокий солдат-поет і читає прекрасного вірша, сповненого таких близьких мені переживань на окупованій землі… Сам Бог тільки відає, чим приворожив мене він. І на все життя…”
Лише 1963 року одержали невеличку квартиру. Через місяць Дмитра Луценка прийняли до Спілки письменників. І раптом… смерть дорогої доньки Лариси – "улюблениці–лелітки”, їй було неповних 17 років. Так стався перший інфаркт. Всього поет пережив сім інфарктів.
В 1986 році, після виступів перед ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС Дмитро Луценко практично не виходив з лікарні. Помер від восьмого інфаркту 16 січня 1989 р. в Києві. У 1976 році Дмитро Луценко та Ігор Шамо стали лауреатами Шевченківської премії за цілий ряд пісень, в тому числі і за «Києве мій». Гроші передали до дитячих будинків Києва.
Найвідоміші пісні Дмитра Луценка – "Києве мій”, "Мамина вишня”, "Осіннє золото”, "Хата моя, біла хата”, "Неспокій”, "Ой ти річенько”, "Пісня про щастя”, "Зачарована Десна”, "Дорога спадщина”, "Фронтовики”, "Сивина”, "Не шуми калинонько” тощо. Поет працював з більшістю популярних композиторів-піснярів, зокрема з І. Шамо, Л. Ревуцьким, О. Білашем, В. Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, О. Зуєвим, В. Івасюком, І. Покладом, С. Сабадашем, О. Чухраєм, О. Осадчим, О. Екімяном. Важко знайти співака чи співачку 60-х – 80-х років, які б не виконували пісень Дмитра Омеляновича. Виконують їх і сучасні виконавці.
Сьогодні ми згадали в музичному калейдоскопі "Усе любов'ю зміряне до дна" творчі сторінки життя поета-пісняра. Зачаровані "Маминою вишнею в саду", "Хата моя біла хата" та іншими творами, довго ще думали кожен про своє, сокровенне...
Сьогодні ми згадали в музичному калейдоскопі "Усе любов'ю зміряне до дна" творчі сторінки життя поета-пісняра. Зачаровані "Маминою вишнею в саду", "Хата моя біла хата" та іншими творами, довго ще думали кожен про своє, сокровенне...
Провідна бібліотекарка Єлькіна Н. М.