26 листопада, в рамках міжнародної акції "16 днів проти насильства", в Центральній міській публічній бібліотеці відбувся показ та обговорення документальної стрічки Єлизавети Сміт про домашнє насильство "Розірви коло". У перегляді фільму взяли участь суб'єкти взаємодії у сфері протидії домашньому насильству, медичні працівники, практичні психологи навчальних закладів, учнівська молодь, ГО "Ліга майбутніх поліцейських".
Дві героїні фільму - Іва та Олександра ніби-то різні, але обєднує їх одно - домашнє насильство. Перша героїня - Іва Стішун. Її в дитинстві лупцював рідний батько, доки, будучи вже підлітком, вона не дала йому відсіч. А потім Іва народила сина і… била його. Про це вона сміливо зізнається прямо на камеру, сама виносячи собі вирок. Іва каже, що лише пізнавши природу агресії, прийнявши її, людина може скерувати її в правильне русло і перестати ображати близьких. Тепер Іва займається темою домашнього насильства, створює власні проєкти з підтримки постраждалих. Вона порозумілася з батьком, пробачила йому, а син вибачив їй. Та шлях до психологічної свободи після років домашнього насильства Іва Стішун називає довгим – їй знадобилося двадцять років, щоби прийняти ситуацію і більше не почуватися жертвою або хоча би частково не почуватися.
Друга героїня фільму – Олександра Лебединська, яка втекла від чоловіка-кривдника з маленькою дочкою на руках. Вона роками терпіла аб’юз, не знаходячи в собі сил «розірвати коло», аж доки одного дня не викликала поліцію та не поїхала до притулку для мам із дітьми. Протягом фільму глядач бачить уривки, де Олександра показує своїй дочці лялькову виставу – казку про маленьку дівчинку, яка зустрічала на своєму шляху багато страшних і недобрих створінь, але не боялася давати їм відсіч та йти далі. Мама з дитиною залишають притулок, у якому дозволено жити від трьох до шести місяців (психологи вважають, що саме такий термін потрібен для того, щоб оговтатися від насильства, припинити боятися власної тіні, знайти роботу, нове житло тощо). Далі на Олександру чекає не лише нова орендована оселя та спроби повернутися до професії фотографа, а й низка принизливих судових засідань, де вона має пояснити, чому не хоче, аби її донька проводила час із батьком, як би він не перепрошував.
Ідею фільму запропонувала телеведуча, акторка, почесна амбасадорка UNFPA Україна Марія Єфросиніна. Кілька років тому вона звернулася до продюсерки Ольги Бесхмельніциної з пропозицією зняти документальну стрічку про те, як жертви насильства можуть змінити своє життя, вирвавшись фізично і морально з «обіймів» кривдників, на прикладі конкретних жінок.
Фільм зняли за підтримки Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) у межах реалізації проєкту EMBRACE з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству за підтримки уряду Великої Британії. Авторка ідеї — Маша Єфросініна; режисерка та авторка сценарію — Єлизавета Сміт; оператор-постановник — В’ячеслав Цвєтков; продюсерка — Ольга Бесхмельніцина; звукорежисери — Олексій Бевз, Андрій Недзельський; композиторка — Мар’яна Клочко; монтаж — Єлизавета Сміт, Семен Мозговий, Ольга Журба; прожект-менеджер — Євген Рачковський.
