Збірник оповідей, легенд і казок «Зелені чари» об’єднаний єдиною ідеєю: пізнавати свій край потрібно, і робити це можна, спостерігаючи за живою природою.

Кожна з оповідей так чи інакше стосується якоїсь рослини, інколи вона має форму казки чи легенди, а іноді носить пізнавальний характер, навчає звертати увагу на світ навколо. І це, певно, найважливіша функція цієї книги.

Між рядками часто проглядає автор, видно ставлення письменниці до природи, рідної землі, її історії, наводяться приклади з життя авторки, чим досягається ще вищий рівень правдоподібності, бо саме так розповідала б казки жива людина в реальності своїм дітям. Письменниці болить, коли знищують природу, а частина її спогадів присвячена Радянському Союзу, за часів якого їй жилось не солодко.

«Нема вже рябчиків у моїй Великій Рудці. Бо й Рудки нема. Колишній голова колгоспу наказав її виорати, щоб дати Москві більше цукру. За свою запопадливість він дістав бляшану Золоту Зірку. А в Рудці вродили такі буряки, як дуля з маком: та земля негодяща для рільництва» (С.35).

Ніякої ідеології, лише боротьба із лихими людьми-пристосуванцями, і таких місць у творі досить багато. Ця книга насамперед не розважає, а навчає серце і розум.

У збірнику розповідається про знані і маловідомі рослини, які ростуть в Україні, у текст вплітаються легенди, повір’я, народні звичаї, у художньому ключі оповідується про чарівні та реальні властивості цих рослин.

Письменники Михайло Драй-Хмара, Володимир Сосюра, Леся Українка, Тарас Шевченко, Ігор Калинець, Микола Вороний, Ліна Костенко, Сергій Плачинда і Олесь Гончар, художники Катерина Білокур і Федір Панко та багато інших людей згадуються під час розповідей про квіти.

Реальність і легенди переплітаються, виходячи далеко за межі літературного поля, чим також надають книзі реалістичності.

Частина казок пов’язана із релігійними віруваннями. Наприклад, за народним повір’ям фіалки утворилися зі сліз Адама, вигнаного з Раю, а за іншим, що Бог потішив Єву, перетворивши на проліски кілька сніжинок, чи легенда про терен, який захищався колючками від поганих людей, а конвалії – це сльози Божої Матері. Є багато посилань на легенди і повір’я інших народів, значна частина легенд присвячена козакам.

Історій багато, і всі вони різні, не однотипні, бо кожна рослина має свої таємниці. Надзвичайна сон-трава, промениста кульбаба, схожі на шахівницю рябчик шаховий і рябчик руський, вродливі півонії-воронці, дикі степові і гранітні скельні вишні, перша чужоземна орхідея на наших теренах – черевичок Діви Марії, надзвичайний «хлібчик від зозулі» зозулинці, які втамовують спрагу, стокротки-маргаритки, полум’яні кущі ясенця, такий потрібний людям очерет, наче воскові калюжниці, сліпучо-білі королеви водойм лілеї, водяні горіхи, аїр – татарське зілля, яке використовувалося для дезінфекції водойм, духмяне євшан-зілля, чаклунський оберег полин і чарівна папороть, оспівана у легендах, цілющі звіробій і деревій, царська свічка коров’як, біблійний гісоп, лагідні дзвіночки, квітка сміливих закоханих – едельвейс, розрив-трава, нечуйвітер, червона рута, гірська мешканка арніка, відьомське зілля тирлич, прекрасні будяки, провісники весни крокуси, горицвіт, вороняче око, день-і-ніч, курячі очка, вовчі ягоди, котячий горох, собаче мило, держи дерево, Петрів батіг, шовкова ковила, яку ще називають овечою смертю, смертельно отруйні тоя і тис ягідний – усі вони надзвичайні, і дивуєшся, що на теренах України ростуть такі дивовижні квіти і рослини.

Книга має й виховне значення, мораль вплетена у текст тонко, але підкріплена емоціями. Ось як застерігає головну героїню конвалія:

«Ти ж не рви нерозквітлого цвіту. Бо я також хочу порадіти ним» (С.9).

І як відповідь вже від автора:

«Бо людина збирає цвіт і плід, на лік і на їжу, а то й просто так, без жодної потреби, рве оберемками зілля. Так, не букети, а неодмінно саме оберемки, які в жодну вазу не помістяться, і ніякої в них краси, а тільки зім’яті, стиснуті, зібгані пелюстки й стебла. Звідки він, цей інстинкт незборимий: рвати, рвати, рвати?!» (С.22).

І такі змістовні діалоги не поодинокі.

Часом авторка відсилає читача у подорож: до долини нарцисів у Карпатах, музею народної архітектури й побуту в Києві, на полонини, луки, болота, у гори, ліси і до річок.

А іноді й жартує:

«– Тут чай навколо нас, – засміявся киянин і за хвильку назбирав пучечок трав.

Гості дуже здивувалися, – мабуть призабулося їм, що трави на чай виростають не в паперових пакетиках» (С.154).

У книзі багато цікавої та корисної інформації, яку й не перекажеш. І майже на кожній сторінці є малюнки або фотографії. Наприкінці ж зібрані загадки.