,

Форум
Фотоальбом
Оголошення
Наше опитування
Як ви вважаєте, чи потрібна нашій громаді бібліотека?
Так
Ні
Не знаю
Інше


Показати усі опитування
«    Січень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 
Архів новин сайту
Січень 2018 (66)
Грудень 2017 (76)
Листопад 2017 (70)
Жовтень 2017 (63)
Вересень 2017 (55)
Серпень 2017 (16)
Наша адреса:

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 2-70-06
e-mail: konstlib(dog)ukr.net

Літній графік роботи с 1 липня по 31 серпня: бібліотека працює с 10:00 до 18:00. Вихідні - неділя, понеділок.

Проїзд від залізничного вокзалу автобусом №1,2,6 до зупинки "Універсам"

Банківські реквізити бібліотеки:

Рахунок № 35425007003007
УДК у Донецькій області
МФО 834016
Код організації (ЄДРПОУ) 00183816

 


КРАЄЗНАВЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ”ІСТОРІЯ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ”
Костянтинівська ЦСПБ
Центральна міська публічна бібліотека ім. М. Горького
Довідково-інформаційний сектор

КРАЄЗНАВЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ”ІСТОРІЯ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ” (до 80-річчя Донецької області)

Археологічні дослідження доводять, що Донецька область належить до тих регіонів України, які були заселені з епохи палеоліту. У більш пізнішій період тут мешкали здебільшого кочівники: скіфи, сармати, печеніги, половці та інші. Ученими-краєзнавцями доведено, що події, які відображаються в „Слове о полку Игореве”, відбувалися на території нашого краю.
У ХI сторіччі в степовій зоні поселяються українці. Однак цей процес виявився короткочасним. Після походів кримського хана Менглі-Гірея на Київ і в різні райони України в ХI ст., населенню степів довелося відступати в більше захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася назва Дике поле.
У XVI сторіччі під прикриттям замків на границі степу й лісостепу на берегах Сіверського Донця в ХVI сторіччі поселяються українські козаки, а також селяни-утікачі із Правобережжя України та з Росії. Одним з перших населеним пунктом вважається Святогірський монастир, письмове згадування про яке відноситься до 1642 року.
У ХVII сторіччі винятково вигідним для нашого краю стає видобуток кам’яної солі. У 1676 році на соляних озерах виникає перше місто Донбасу – Тор (Слов’янськ). У 1715 році на базі державних солеварень будуються перші солеварні заводи на Донеччині: Бахмутський і Торський.
Завдяки стихійній міграції на кордонах України протягом 50-х – середини 80-х рр. ХVII ст. значно збільшилося населення Степової України. Після підписання Бєлградського договору між Росією та Туреччиною помітно зріс приплив населення на південь не тільки з інших регіонів України, але також і з сусідніх держав.
У 1721 році на Донеччині було знайдене вугілля. У зв’язку з початком його промислового видобутку наприкінці ХVIII сторіччя починається інтенсивне засвоєння території області. Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд досяг повного контролю над процесом засвоєння регіону. З 1776 року почалася масова роздача земель, у тому числі освоєних запоріжцями, і заснування на них трьох типів поселень: державних, військових і приватновласницьких. У цей час на землях Кальміуської паланки Запорізької Січі виникає місто Маріуполь.
У I половині ХIХ ст. з’являються перші великі фабрично-заводські підприємства, проводяться геологічні дослідження Донбасу, виникають нові міста, розвивається торгівля.
Розвиток промисловості потребує реформи системи освіти, організації та професійної освіти робітників. У цей період з’являються спеціальні гірничі навчальні заклади. Зароджується духовне життя, літературна й пісенна творчість.
У першій половині ХIХ сторіччя з’являються медичні установи на великих підприємствах, у військових частинах. При Святогірському монастирі відкривається госпіталь, створюється курорт на соляних озерах біля Слов’янська.
У II половині ХIХ сторіччя, у зв’язку зі скасуванням кріпосництва та розвитком капіталістичних відносин, швидкими темпами відбувається модернізація промислового виробництва Донбасу, будуються залізниці, ґрунтуються металургійна й металообробна промисловість, відкриваються нові шахти, заводи. Природні багатства регіону, дешева робоча сила, пільгові умови уряду створюють підстави до залучення іноземних інвесторів, особливо франко-бельгійських і англійських.
У 1869 році англійський підприємець Джон Юз (Хьюз) будує металургійний завод, з розширенням якого та відкриттям шахт Новоросійського товариства, виникає селище Юзівка (Донецьк). Воно швидко зростає й перетворюється у великий промисловий центр Півдня Росії.
Через Маріупольський морський порт донецьке вугілля починає пробиватися на зовнішній ринок.
Новий розвиток одержує система освіти, відкриваються початкові земські, сільські й фабрично-заводські міські школи, зароджується поліграфія, друкарство, з’являються перші загальнодоступні бібліотеки в м. Бахмут. У м. Маріуполь у 1899 році виходить перша в Донбасі газета – „Маріупольський довідковий листок”.
У Донбасі народжуються, живуть і працюють яскраві літературні особистості – В. Гаршин і М. Чернявський, сходить зірка великого пейзажиста А. Куїнджи. Відвідування Донецького краю видатними діячами науки, літератури, мистецтва збагачують культуру Донбасу, сприяють її подальшому розвитку.
У 1896 році на промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді прикрасою павільйону Новоросійського товариства стає унікальна пальма, виготовлена із частини рейки ковалями-умільцями Юзівського металургійного заводу О. Мерцаловим і Ф. Шкариним. Пальма Мерцалова є сьогодні символом Донеччини.
До початку ХХ ст. у Донбасі був створений потужний індустріальний потенціал, що став основою майбутнього розвитку України. Перша світова й громадянська війни привели економіку Донецького краю до тяжкого становища. Вихід із цієї ситуації підприємці знайшли в об’єднанні неоднорідних підприємств у комбінати-трести. У 20-х роках у Донбасі були сформовані промислові об’єднання країни – „Донсталь” і „Хімвугілля”, які влилися потім у Донецький державний кам’яновугільний трест „Донвугілля”. На початку ХХ сторіччя в Донбасі починає розвиватися коксохімічна промисловість. Виникають Горлівский, Макіївський, Рутченковський, Єнакіївський та Краматорський коксохімічні заводи.
У 1917р. робоче селище Юзівка одержує статус міста. А 5 лютого 1919 р. Раднарком України приймає декрет „Про створення Донецької губернії”. У січні 1920 року центром Донецької губернії стало місто Луганськ. У серпні 1920 року центр губернії перенесли в місто Бахмут. Донецька губернія поділялася на 8 повітів і 299 волостей.
У березні 1923 року уряд України прийняв нову систему адміністративно-територіального розподілу республіки. Найбільш великими адміністративними одиницями залишалися губернії, а повіти і волості були замінені округами і районами. На підставі постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний розподіл Донецької губернії» утворилися 7 округів. У червні 1925 року Донецька губернія була ліквідована, а на її території були створені п’ять округів: Артемівський, Луганський, Маріупольський, Старобельський і Сталінський.
З метою подальшого вдосконалення адміністративно-територіального розподілу республіки ВУЦВК і СНК УРСР 2 вересня 1930 року прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему керування». Територія Донбасу розділилася на 12 міських рад і 23 райони, що безпосередньо підкорялися центрові. Такий розподіл проіснував до 1932 року і себе не виправдав, оскільки зробило важким процес управління територією. Тому в лютому 1932 року в Україні було створено перших сім областей. Трохи пізніше, у липні цього ж року, була утворена Донецька область. До неї ввійшли 17 адміністративно-територіальних одиниць Донбасу: Артемівська, Ворошиловська, Горлівська, Кадієвська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради і райони – Грішинский, Лісічанський, Ровеньківський, Сорокинський і Чистяківський. Зі складу Харківської області в Донецьку область були включені 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхнє-Тепловський, Лиманський, Марківський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубежанський, Сватовський, Слов’янський, Старобельський і Троїцький (Покровський). З Дніпропетровської до складу Донецької області ввійшли 5 районів: Більше-Янісольський, Волноваський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський і Старо-Миколаївський (Володарський). Обласним центром спочатку було визначено місто Артемівськ, але вже з 16 липня 1932 року ним стало місто Сталіно.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 року Донецька область була розділена на Сталінську і Ворошиловградську. У складі Сталінської області залишилися 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов’янськ, Чистяково, 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноноармійське, Микитівка; 22 сільські райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський, Андріївський, Більшо-Янісольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Червоноармійський, Краснолиманський, Мангушський, Петро-Мар’їнський, Ольгінський, Селидівський, Сніжнянський, Старобешівський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.
Територія Сталінської області складала 25,4 тис. кв. км.

Географічна карта нашої області постійно змінювалась і удосконалювалась.
Великі міста області – Сталіно, Макіївка, Маріуполь, Горлівка в довоєнні роки були розділені на райони: у м. Сталіно районний розподіл був введений у 1937 р., у м. Макіївка –1938 р., у м. Маріуполь – 1939 р., у м. Горлівка – 1941 р.

У роки Великої Вітчизняної війни територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була тимчасово окупована німецькими фашистами і їх союзниками.
За післявоєнні роки навколо промислових підприємств виросли робочі селища, що переросли в міста. У 50-і роки селища міського типу Добропілля, Шахтарськ, Докучаєвськ, Авдіївка, Комсомольське, Курахове, Селидове стали містами районного підпорядкування.
У 1965 р. в області було вже 19 міст обласного підпорядкування: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Дружківка, Єнакієве, Жданов, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Макіївка, Селидове, Слов’янськ, Сніжне, Харцизьк, Торез, Шахтарськ.
У наступних роках до категорії міст обласного підпорядкування були віднесені: у 1976 р. м. Ясинувата, у 1979 р. – м. Красний Лиман, у 1987 р. – м. Кіровське, у 1990 р. – м. Авдіївка, у 1991 р. – м. Вугледар, 1992 р. – м. Жданівка, Докучаєвськ, Новогродівка.
У листопаді 1961 року Сталінська область стала Донецькою, місто Сталіно – Донецьком. З географічної карти області зникли всі назви, пов’язані з ім’ям Сталіна.
У часи хрущовських реформ була проведена реорганізація органів радянської влади за виробничими ознаками. У грудні 1962 р. були утворені обласні промислова і сільська Ради депутатів трудящих і збільшені сільські райони. Замість існуючих 21 району були утворені 9, між якими була розділена територія області: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселківський, Волноваський, Володарський, Красноармійський, Мар’їнський, Новоазовський, Слов’янський.
Таке збільшення районів не виправдало себе і вже в 1963 р. був утворений Старобешівский, а із січня 1965 р. сільські райони були розукрупнено і створено 15: Олександрівский, Амвросіївський, Артемівський, Великоновосілківський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар’їнський, Новоазовський, Слов’янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 р. були утворені ще три райони – Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.
На 1 січня 2003 р. в області нараховувалося 26 міст обласного підпорядкування: Авдіївка, Артемівськ, Горлівка, Дебальцеве, Дзержинськ, Добропілля, Докучаєвськ, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Красний Лиман, Макіївка, Маріуполь, Новогродівка, Селидове, Слов’янськ, Сніжне, Торез, Харцизьк, Шахтарськ, Ясинувата і 18 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновосілківський, Волноваський, Володарський, Добропільський, Костянтинівський, Красноармійський, Краснолиманський, Мар’їнський, Новоазовський, Першотравневий, Слов’янський, Старобешівський, Тельманівський, Шахтарський, Ясинуватський.
Донецька область – великий промисловий центр. Широкий розвиток мають ведучі галузі важкої промисловості: вугільна, чорна металургія (комбінат «Азовсталь», Донецький, Єнакіївський, Макіївський і ін. металургійні заводи), кольорова металургія, хімічна промисловість, важке машинобудування, виробництво будматеріалів. Розвинуті харчова і легка промисловість. Здійснюється видобуток кам’яної солі (Артемівське і Слов’янське родовища.). На території області були побудовані Вуглегорська, Слов’янська, Старобешівська, Курахівська, Зуєвська, Миронівська ГРЕС.
За роки незалежності України Донецька область не тільки зберегла свої ведучі позиції в промисловому розвитку країни, але також стала центром культурного і суспільно-політичного життя.
На цей час в адміністративно-територіальній структурі області 28 міст і 17 районів, 134 селища міського типу, 1122 сільські населені пункти. Найбільші міста: обласний центр – Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Краматорськ.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Донеччина. Долаючи час і простір / За ред. В. І. Мозговий, В. П. Безродний.- Донецьк.: Донбас.- 2010. - 231с.

Донеччина. Перехрестя цивiлiзацiй. Кн.1. / За ред. Мозговий В. - Донецьк: Дiапрiнт, 2007. -160 с.

Донеччина - сучасний вимір. Кн.2.- Донецьк.: Донбас.- 256 с.

Донеччина.- Донецьк: Донбас, 2004. – 244 с.

Донецкая область: Путеводитель.- Донецк: Вебер, 2008. - 268 с.

Донецкая область: возможность доказана делом. - Донецк: Европа центр Межд. общественний полит. журнал №4 (18), 2007. – 272 с.

Донеччино моя! Антологiя творiв майстрiв художнього слова Донбасу. - Донецк: ЦСО, 2007.-464 с.

Годы и люди Донетчины. 2-е изд.,доп. /Авт. сост Ляшко В.И..Лит. зап. Кириленко В. И., О. А. Кравченко.- К: Изд-во Европ. унив., 2004. – 501 с.

Донбас 2007. - Донецьк: Донбас, 2007. – 174 с.

Донбас заповiдний. Науково-iнформацiйний довiдник атлас / За заг. ред. С. С. Куруленка, С.В. Третьякова.- Донецьк: Донецька фiлiя, 2003.-160 с.

Донеччина. Книга-альбом.- Донецьк: Диапринт, 2004. – 235 с.

Душка В. От старины глубокой до наших дней: Очерки истории Тельмановского района Донецкой области Кн. 2 / В. Душка. - Донецк: Алан, 2000. – 178 с.

Земле рiдна колискова. Українськi поети Донеччини.- Донецьк: Донбасс, 2001. – 206 с.

История административного деления Донецкой области.1919-2000. Сборник документов и материалов. - Донецк, 2001.- 272 с.

Книга скорби Украины. Донецкая область Т.2.- Донецк: Алан, 2001. – 704 с.

Колесник А. В. Памятники среднего палеолита Донбасса /А. В. Колесник.- Донецк: Лебедь, 2003. – 294 с.

Костыря И. Думы о Донбассе. В двух частях / И. Костиря.- Донецк: Укрнтэк, 2002.- 488 с.

Михненко А. М. Iсторiя Донбасу (1861-1945): Навч. посiбник для вузiв / А. М. Михненко.-Донецьк: Юго-Восток, 1999. – 463 с.

Реабiлiтованi iсторiєю. Донецька область. Книга шоста. - Донецьк: Регiон, 2009. – 592 с.

Резников М. Донбасс торговый. История торговли Донецкой области. Записки журналиста / М. Резников. - Донецк: Донеччина, 2006. - 416 с.

Саржан А.О. Новiтня iсторiя Донбасу (1945-1999): Навч. посiбник / А.О.Саржан.- Донецьк: Сталкер, 1999. – 463 с.

Соцiально-економiчний розвиток Донецького регiону. Методичний посiбник для студентiв.-Донецьк: Донец. унiв., 2004. – 70 с.

Химченко В. По заповедным местам Донбасса. Очерки о Донецком крае / В. Химченко.-Донецк: Лебедь, 2007. - 140 с.

Дослідження підготувала провідний бібліограф Шпакова Н. М.



Обсудить на форуме