Олексiй Iванович Тихий народився 27 сiчня 1932 року на хуторi Їжiвка бiля мiста Дружкiвка. Закiнчив фiлософський факультет Московського унiверситету, працював учителем, завучем. У 1956 роцi виступив з вiдкритою заявою проти окупацiї радянськими вiйськами Угорщини, за що був засуджений несправедливим судом на 7 рокiв таборiв суворого режиму та 5 рокiв позбавлення громадянський прав. 

   Перебуваючи у концтаборах Мордовiї, Олекса Тихий познайомився з багатьма активiстами нацiонально-визвольних змагань, зокрема з композитором Василем Барвiнським, лiкарем Борисом  Кортухом, якому допомiг скласти, а згодом i видати книгу "Лiки навколо нас". 

   Про зустрiч з Тихим вiдомий правозахисник Левко  Лук'яненко згадував: "Уперше ми побачились з ним навеснi 1961 року в мордовському концтаборi у селi Сосновка. У мiцному потисковi його руки, в усiй його постатi i навiть у ходi вiдчувалася якась урiвноваженiсть його високої душi Вiн не нарiкав на труднощi табiрного життя. Немовби не помiчав. Але так i не призвичаївся до несправедливостi та знущань табiрної адмiнiстрацiї. Утiм, присiкування тюремникiв та вибiрковi жорстокостi сприймав звичайно з гумором, пiдбадьорював iнших". 

   Звiльнившись у 1964 роцi, О. Тихий став працювати на цегельнi. Згодом трохи вчителював, але душа не могла примиритись з роллю проповiдника фальшивих iстин. Заробляв на прожиття в основному фiзичною працею, хоча мов два дипломи про вищу освiту. А тим часом пiдготував книгу висловлювань видатних людей свiту про рiдну мову "Мова народу - народ", написав статтi "Думки про рiдний донецький край", "Роздуми про долю української мови та культури в Донецькiй областi", "Вiльний час трудящих". Олекса Тихий уклав словник мовних покручiв Донеччини. Його перу належить низка публiцистичних праць з педагогiки. Судочинцi, якi поставили за мету знищити непокiрного правдолюбця, дали таку свою полiтичну оцiнку нарису "Думки про рiдний донецький край": "Тихий зводить злiснi наклепницькi вигадки, якi порочать радянський державний i суспiльний лад, нацiональну полiтику КПРС i радянського уряду". Виявилося, що роздуми над питанням нацiонального розвитку народу було для iмперiї найнебезпечнiшим. 

   Так, зокрема, Тихий виявив, що з 1200 шкiл Донеччини тiльки сотня була з українською мовою викладання. Та й школи тi були в далеких селах i нараховували вiд 50-ти до 150-ти школярiв, в той же час у мiських i росiйських школах учнiв нараховувалось вiд 500 до 2500. Це був фактично геноцид: цiлеспрямована полiтика радянської держави на винищення української культури, українського народу. Тихому було пред'явлено ще одне звинувачення. Коли 1976 року органiзувалася Хельсiнкська група (згодом Українська Хельсiнкська Спiлка), то серед її членiв-засновникiв був i Олекса Тихий - учитель з Донеччини. А 4 лютого 1977 року його та письменника Миколу Руденка заарештували за звинуваченням у "зведеннi наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспiльний лад". У своїх спогадах Л. Лук'яненко свiдчив, що у груднi 1979 року на 17-й день голодiвки -протесту проти знущань охоронцiв концтабору, у Тихого прорвался шлунок. Перед операцiєю йому запропонували. написати заяву про вiдмову вiд своїх переконань, натякнувши, що вiд цього залежатимуть результати операцiї. Та в'язень вiдкинув торги зi своєю совiстю навiть перед реальною загрозою смертi. Довгi роки перебування в ув'язненнi, голодiвки-протести виснажили здоров'я Олекси Тихого. 5 травня 1984 року вiн помер пiсля чергової операцiї в концтаборi мiста Пермi. За участю сина О. Тихого Володимира, його поховали на кладовищi "Сєвєрноє". 

   Україна не забула свого сина. 19 листопада 1989 року Олексу Тихого разом з Василем Стусом та Юрiєм Литвином було перепоховано на Байковому кладовищi в Києвi.