16 листопада у Центральній міській публічній бібліотеці відбувся показ першого в історії Українського кіно повнометражного фільму про вишиванку – «Спадок нації», до перегляду якого долучилися учні 10-их класів ЗОШ № 5. Автори стрічки – режисер Олександр Ткачук та сценаристка, авторка ідеї фільму й засновниця акції «Всесвітній день вишиванки» Леся Воронюк. Фільм створювався за підтримки ГО «Всесвітній День вишиванки» у продукцї MAMAY media та документ-студії «Софія». Фільм презентувала волонтер Наталія Шевченко.
Стрічка, гаслом якої стали слова «Вишити, щоб вижити», має документальний характер і умовно ділиться на дві частини: етнографічну, що оповідає про відмінності у вишиванках в різних місцевостях держави (автори фільму робили акцент і подорожували саме по етнорегіонах України, таких як Полісся, Буковина, Слобожанщина, а не по кожній окремо взятій області) та історичну, побудовану на унікальних розповідях людей про долю вишиванки в їхньому житті.
Важко переоцінити ту кількість матеріалів, що зібрали автори фільму. «Спадок нації» знімали по всій Україні, включаючи тимчасово окуповані території, а також у п’яти зарубіжних державах, серед яких Канада, Німеччина, Італія, ОАЕ та навіть Росія (Мурманськ, Іркутськ).
Є ще багато тих, хто вбачає у вишиванці всього-навсього трендовий предмет гардеробу, фото, в якому «зрубить» велику кількість лайків в Інстаграмі. Цим фільмом автори мали на меті показати, що вишиванка – це не тільки мода і навіть не лише ознака самоідентифікації, вишиванка – генетичний код нації, символ, що набуває неабиякої значущості, особливо в наших сьогоднішніх умовах.
Юних глядачів вразило не тільки етнорегіональне різноманіття одежини, різні види вишивки і крою, а й цікаві історії не менш цікавих людей, зібраних в різних куточках світу. Вони - про українців, про їх рідних, про їх життя, про їх вибір. Стримуєш сльози майже весь фільм, починаючи з того, де онук знайшов вишиванку свого діда в гаражі, закінчуючи тим, як мама відправила посилку з вишиванкою своїм донькам з окупованого Донецька… У стрічці можна побачити унікальні сорочки, вишиті вручну гладдю, хрестиком та іншими старовинними техніками. Візерунки були завжди неповторні. Кожна вишивальниця намагалася перевершити сусідку. У Карпатах авторам фільму розповіли таку історію: жінка нову сорочку вишила й прийшла в ній у церкву. Сусідка так оглядала її, ніби очима їла. Зчитувала візерунок, запам'ятовувала, аби й собі вишити. А та цілу службу крутилася, щоб сусідка не побачила.
Перед глядачами постали історії багатьох людей, які заради вишитої сорочки ладні були віддати життя чи піти під арешт, Так, у стрічці розповідається про зв’язкову ватажка УПА Романа Шухевича Ольгу Ільків, яку відправили на чотирнадцятирічне заслання у Сибір. Там вона таємно вишивала, матеріалом для голки служила рибна кістка. Зараз їй понад 90 років. Зберігає цю сорочку як символ своєї історії.
На Буковині в часи Голодомору сорочки можна було виміняти на їжу, а львів’яни перед засланням у Сибір ховали власні вишиванки у скрині і закопували десь біля двору.
Вже за часів незалежності їх знаходили їхні діти чи онуки. І таких історій безліч. Це фільм, який змушує плакати, радіти, сміятися, захоплюватися, пишатися.
По закінченні показу фільму «Спадок нації» вчителі та учні висловили думку, що вишиванка не просто річ, а щось набагато більше, символ, який берегли і передавали з покоління у покоління. Унікальний за формою і потужний за змістом, фільм важливий і потрібний, аби розуміти, хто такі українці і що їх об'єднує, його також необхідно побачити кожному, не зважаючи на політичні чи ще якісь переконання. Такі фільми творять історію нашої держави, а той, хто не знає своєї історії, як відомо, – не має й майбутнього.
