В Україні 26 квітня виповнюється 32 роки з моменту трагічної аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

  У 1986 році сталася найбільша в історії світової атомної енергетики техногенна катастрофа.

  Тієї суботньої ночі в 1:23:47 на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний вибух. Після аварії реактора вогонь вирував на станції 10 днів, заражаючи величезною кількістю радіоактивних частинок навколишнє середовище. В радіусі 30-кілометрової зони від станції були евакуйовані понад 115 тис. осіб. У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь більше півмільйона людей.

 26 квітня - День Чорнобильської трагедії (1986 р.),  відзначається щорічно відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР (№ 8985-ХІ від 29.03.1990 р.) та Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську катастрофу, проголошено Генеральною Асамблеєю ООН (A/RES/71/125)

  Щороку ЦМПБ приєднується до цієї події. 24 квітня напередодні Дня Чорнобильської трагедії на абонементі для юнацтва було проведено годину – реквієм «Чорнобиль не має минулого часу», до участі у якому долучилися студентив групи 1МС 9-2 Комунального  закладу «Костянтинівський  медичний коледж (викладач Любов Григорівна Живіло). У бібліотечному заході прийняли участь соціальні партнери: голова спілки «Костянтинівський Союз «Інваліди Чорнобиля» Олександр Михайлович Дерека, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобилі 1987 року Анатолій Андрійович  Астапов, старший офіцер Костянтинівського об’єднаного міського військового комісаріату Михайло Юрійович Захарченко,  фахівець з питань соціальної роботи із суб’єктами пробації Костянтинівського МВР з питань пробації Ольга Олександрівна Зальвовська, інспектор ювенальної провенсії Костянтинівського відділу поліції, Бахмутського відділу поліції головного управління національної поліції Донецької області Олена Вікторівна Дужак, місцевий поет, член літературного об’єднання «Дзеркало» Михайло Йосипович Милий.

  Провідний бібліотекар абонементу для юнацтва ЦМПБ Людмила Черняєва у вступному слові розповіла про події 26 квітня 1986 року, про експеримент, який планувався у ту страшну ніч на енергоблоці, про перших пожежників, які зупиняли полум’я ціною власного життя. Бібліотекар продемонструвала відеоматеріал «Аварія на Чорнобильській атомній станції», «Польот над Прип’ятью», уривок з кінофільму «Аврора». Із розповіддю про реальні події в Чорнобилі виступили голова спілки «Костянтинівський Союз «Інваліди Чорнобиля» Олександр Михайлович Дерека, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1987 року Анатолій Андрійович  Астапов. Вони також розповіли про засоби захисту, нелегкі умови проживання ліквідаторів, про медичні проблеми чорнобильців. Старший офіцер Костянтинівського об’єднаного міського військового комісаріату Михайло Юрійович Захарченко поділився спогадами тих подій у місті у 1986 році. На той час він був ще підлітком і пам’ятає, що інформації для населення в день трагедії було недостатньо. Із словами подяки до захисників – ліквідаторів звернулася інспектор ювенальної провенсії Олена Вікторівна Дужак. Вона призвала молодь з пошаною ставитися до людей – чорнобильців, коли вони стануть медичними працівниками. Бібліотекар провела огляд літератури, яку подарували представники спілки «Костянтинівський Союз «Інваліди Чорнобиля»: «Книга пам’яті ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - 3», «Книга пам’яті ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – 4», «Книга пам’яті ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - 5». Вона також звернула увагу на те, що про Чорнобиль на лише знято документальні та художні фільми, а й написано чимало пісень та віршів. Присутні прослухали відеоматеріал  - пісню «Полин Чорнобиля». Потім Людмила Вячеславівна та місцевий поет, член літературного об’єднання «Дзеркало» Михайло Йосипович Милий продекламували власні вірші. Наприкінці заходу присутні із запаленими свічками вшанували пам’ять загиблих під час аварії на Чорнобильській АЕС хвилиною мовчання .

Чорнобиль. Квітень. Біль. Аварія...

То горе, що припинили не одне людське життя,

Що охопило величезніші простори.

Ті сльози людства не впадуть у небуття.

Ті сльози матері, дружини та дитячі...

Хто їх осушить, хто припинить біль?

Вони додолу падають боляче.

Хто підірвати блок поставив ціль?

А вони йдуть сини своєї рідної держави,

Загороджуючи собою усіх нас.

Вони не мріють про пошану, славу.

Вони ідуть виконувати наказ.

Вони своїм життям півсвіту

захистили –

Чиїсь чоловіки, батьки, сини,

Бо рятували нас, ідучи до могили.

То як інакше? Хто, як не вони.

Вклоніться ж їм! Хвилиною мовчання

Останню пошану віддайте.

Цей біль ні з чим не має порівняння.

 Хай до  могил із квіток шлях не заросте!

Центральної міської публічної бібліотеки)