,

Форум
Фотоальбом
Оголошення
Наше опитування
Як ви вважаєте, чи потрібна нашій громаді бібліотека?
Так
Ні
Не знаю
Інше


Показати усі опитування
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Архів новин сайту
Грудень 2018 (41)
Листопад 2018 (78)
Жовтень 2018 (77)
Вересень 2018 (51)
Серпень 2018 (28)
Липень 2018 (58)
Наша адреса:

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 2-70-06
e-mail: konstlib(dog)ukr.net

Літній графік роботи с 1 липня по 31 серпня: бібліотека працює с 10:00 до 18:00. Вихідні - неділя, понеділок.

Проїзд від залізничного вокзалу автобусом №1,2,6 до зупинки "Універсам"

Банківські реквізити бібліотеки:

Рахунок № 35425007003007
УДК у Донецькій області
МФО 834016
Код організації (ЄДРПОУ) 00183816

 


Український літературний Донбас. Календар ЛИПНЯ 2018

Український літературний Донбас. Календар ЛИПНЯ  2018

 

КЗК «ЦСПБ»
Центральна міська публічна бібліотека
Довідково - інформаційний сектор

 
 Український літературний Донбас. Календар ЛИПНЯ  2018 

                                                             
3 - 85 років від дня народження Бориса  Івановича    Яценка (1933-2005), видатного українського літературознавця, дослідника безсмертних творів "Слово о полку Ігоревім", "Велесова книга", "Слово о погибелі Руської землі", "Слово Данила Заточника", а також давніх письмен у знахідках археологів. У 50-х роках навчався в Горлівському педагогічному інституті
Бори?с Іва?нович Яце?нко (3 липня 1933, Ромни — 15 березня 2005) — український науковець, філолог. Закінчив Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов за спеціальністю «англійська мова, українська мова та література». Працював після закінчення інституту (1958) в Закарпатській області на вчительській та методичній роботі, а в 90-х роках був науковим працівником Ужгородського відділення Інституту проблем реєстрації інформації НАН України.Б. Яценко — дослідник києво-руської (староукраїнської) літератури, зокрема «Слова о полку Ігоревім», «Слова Данила Заточеника», «Слова о погибелі Руської землі», Велесової книги, а також давніх письмен у знахідках археологів. Активний учасник кількох Міжнародних і Всеукраїнських наукових конференцій і конгресів. Опублікував понад 120 наукових праць в українських і зарубіжних виданнях. Серед них:
Радимо звернутися до таких джерел:
Яценко Б. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. — I тис.н.д. // Індоєвропа., 1995, кн. 1-4, ?320 с.
Яценко Б., Яценко В. Велесова книга: духовний заповіт предків. Ритм. пер. укр.. мовою, дослідження та рецензії Б. Яценка; рос. мовою — В. Яценка. — Київ: «Велес», 2004. — 256 с.
Яценко Б. І. Слово о полку Ігоревім як історичне джерело. Таємниці давніх письмен. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2006. — 508с.
 
7– 71 рік від дня народження Наталії Петрівни Нікуліної (1947-1997), української поетеси. Народилася в Макіївці. Автор поетичних збірок «Житом перейти»,»Вишневий спалах», «Пізнання»,»Знамення», та ін.. Наталя Петрівна Нікуліна народилась у м. Макіївці на Донеччині в родині журналіста і лікарки. 1958 року сім'я переїхала до Дніпропетровська. Тут Наталка закінчила середню школу № 89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету. Одночасно працювала редактором на обласній телестудії. 1973 року вона закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію. Тема – «Професійна лексика лоцманів дніпровських порогів», як на партійно-радянські часи, була не тільки «екзотичною», а й досить небезпечною. Наталці радили її замінити, та вона затялась: тільки ця! Аспірантку підтримав її керівник Василь Семенович Ващенко - вчитель, якого Наталя Петрівна завжди згадувала з теплотою і вдячністю, якому присвятила вірші.
       Наталка Нікуліна працювала редактором у видавництві «Промінь», деякий час - в обласній науковій бібліотеці, була позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя». Багато років вона віддала морочливій і кропіткій роботі на обласному радіо, до того ж, отримувала за неї зовсім невелику платню.

- Передачу веде кандидат філологічних наук, поетеса Наталка Нікуліна, - ці слова, які щодня лунали з радіоприймачів по всій області, зігрівали душі багатьом жителям Дніпропетровщини, додавали снаги й бажання творити. У тисячі домівок розумним співрозмовником, добрим другом, щирим порадником входив голос поетеси. Наталя Петрівна постійно готувала до ефіру матеріали з питань культури для програми новин «Дніпрова хвиля», та не це було її головною роботою на радіо. Вона працювала у студії літературно-мистецького мовлення. Багатьом ще на пам'яті цикли створених нею радіопередач: «На полі слова» - цілі дослідження творчості письменників нашого краю; «Джерела» - високохудожні замальовки з культурного та мистецького життя Дніпропетровщини. Разом з колегами вона вела радіоклуб знайомств «Три поради». Саме слово «творить» найбільш підходило для характеристики її діяльності, про що б не йшлося. Не тільки про поетичну творчість.

        А поезія? Писала Наталка Нікуліна з дитинства. її однокласниці згадували, що вона часто виступала зі своїми віршами на шкільних вечорах.

       Перша збірка «Вишневий спалах» стала подарунком до двадцятиліття поетеси. До того вже були вірші в колективному збірничку. її поезію оцінили, давали гарні відгуки. Але потому довгих чотирнадцять років жодної книжки. Які тому причини - нещадна прискіпливість авторки до своїх творів, небажання друкувати недосконале, чи літературних керівників не влаштовувала тематика? Наступна збірочка «Пізнання» побачила світ аж у 1981 році, вона тоді вже два роки перебувала членом Спілки письменників.

       Якось, дуже скупо і небагатослівно, Наталя Петрівна згадувала, що у Дніпропетровську її прийняли до письменницької організації, та й то неохоче, вже після того, як вона відбула процедуру прийому в Києві. Там її творчість оцінили швидше. Пізніше Наталка Нікуліна обиралась членом правління Дніпропетровської обласної письменницької організації, бувала на з'їздах письменників.

       Наталка Нікуліна мала лише п'ять книжок за життя, остання – «Знамення калини» була видана її друзями як спогад про світлу душу, що так рано і трагічно покинула цей світ. Та творче надбання поета вимірюється не кількістю книг. У невеликих поезіях Наталки так багато думок, і почуттів, мало слів - але багато сказано. її вірші перекладалися російською та башкирською мовами. Вона й сама перекладала - з польської, російської, англійської мов, упорядкувала антологію татарської поезії «Світи мені, Чулпан-зоря», друкувалась у багатьох газетах і журналах, була відома як серйозний літературний критик.

        Наталка Нікуліна мала великі плани—зустрічі з цікавими людьми, поїздки, підготовку передач, нові вірші... Сліпий випадок обірвав життя, плани, мрії. 23 червня 1997 року, за два тижні до свого ювілею, Наталка Нікуліна трагічно загинула.

15 – 110 років від дня народження Бориса Леонідовича Горбатова (1908-1954), відомого письменника, життя і творчість якого пов'язані з Донбасом. Автор романів "Мое поколение", повістей "Алексей Куликов, боец", "Непокоренные", п'єси "Юность отцов", оповідань "Обыкновенная Арктика", "Письма к товаришу"
     Борис Леонтійович Горбатов народився 15 липня 1908 року на Петромарьївському руднику, нині місто Первомайськ Луганської області. У 1917 році родина переїхала в м. Бахмут. У 12 років, навчаючись у школі, він створив першу в Україні дитячу піонерську групу, в 14 років став комсомольцем, а в 19 — більшовиком.У травні 1922 року на сторінках донецької робочої газети «Кочегарка» з'явився перший твір Б. Л. Горбатова — нарис «Ситі й голодні». У цій газеті робкор, а пізніше літературний співробітник публікував свої перші статті, нариси про життя і побут шахтарської молоді.
    Б. Л. Горбатов був одним з організаторів і активним учасником Союзу пролетарських письменників Донбасу «Забой», створеного в жовтні 1924року. Обраний секретарем правління Всеросійської Асоціації пролетарських письменників, він переселяється в 1925 році до Москви. Тут Б. Л. Горбатов знайомиться з В. Маяковським і О. Серафимовичем. У 1926 році Горбатов повертається в Донбас, де в 1928 році виходить з друку його повість про комсомольців Донбасу «Осередок».
     Покликаний в армію в 1930 році, Б. Л. Горбатов їде на турецький кордон у м. Ахалцихе, де працює в полковій газеті. Результатом його спостережень над життям червоноармійців з'явилася книга нарисів «Гірський похід». У 1933 році в журналі «Жовтень» було опубліковано роман Бориса Горбатова «Моє покоління». У 1935 році, будучи спеціальним кореспондентом газети «Правда», Борис Горбатов на літаку полярного льотчика В. Молокова летить на острів Діксон і зимує там. У наступному році Б. Л. Горбатов знову в Арктиці, бере участь у перельоті над північним морським шляхом. Життя на Півночі дала письменникові матеріал для книги оповідань «Звичайна Арктика» (1940).
     У 1950 році опублікований сценарій «Донецькі шахтарі» у співавторстві з В. М. Алексєєвим, а в 1951 році ця робота була відзначена Державною (Сталінської) премією СРСР. На самому початку Великої Вітчизняної війни Борис Леонтійович перебуває в лавах Радянської Армії. Він — кореспондент газети «Правда», працівник фронтової преси. У роки війни Горбатов створює «Листи товариша» (1941—1942), повість «Олексій Куликов, боєць …» (1942), «Оповідання про солдатську душі» (1941—1942). Борис Горбатов одним з перших писав про звільнення Донбасу від німецьких військ.
      Безпосередньо на місці знайомився з боротьбою луганчан проти гітлерівців, і в повісті «Нескорені» показав силу і мужність радянських людей. Повість, вперше надрукована в травні-вересні 1943 року в «Правді», була відзначена Державною (Сталінської) премією в 1946 році. Повість про героїчне підпілля передавалася по радіо, друкувалася на сторінках «Комсомольської правди». Це твір увійшло в золотий фонд радянської літератури про Велику Вітчизняну війну. За мотивами повісті створена опера Дмитра Кабалевського «Сім'я Тараса». Письменник пройшов бойовий шлях до Берліна. Був присутній при підписанні акту про беззастережну капітуляцію гітлерівської Німеччини.
    Після закінчення війни Борис Горбатов побував у багатьох зарубіжних країнах: Болгарії, Угорщині, Румунії, Югославії, а зиму 1945—1946 р.р. провів на Філіппінах і в Японії, працював у Донбасі кореспондентом «Правди». У 1951 році у пресі з'явилася перша книга задуманої Б. Л. Горбатовим епопеї про молодь 30-х років та зародження стахановського руху — роман «Донбас», що залишився незакінченим. Б. Л. Горбатов був депутатом Верховної Ради РРФСР другого скликання, нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, Знак Пошани і медалями.  26 січня 1954 Борис Горбатов пішов із життя. Після смерті опублікована його п'єса «Одна ніч» (1956) і незакінчена повість «Олексій Гайдаш» (1955).У 1978 році (посмертно) Б. Л. Горбатову присуджена премія Ленінського комсомолу за книги про трудові звершення комсомольців і молоді перших п'ятирічок. Твори Б. Л. Горбатова були видані 200 разів (з них більше 100 — за кордоном), переведені на 47 мов, їх загальний тираж перевищив 8 мільйонів.

 
18 - 80 років від дня народження Станіслава Віталійовича Жуковського (1938), донецького поета, голови Донецького обласного відділення Національної спілки письменників України, лауреата обласної лііиратурної премії ім. В. Сосюри. Автор поетичних збірок "Прагнення краси", "На перехрестях долі", "Вітер часу", "Колія", "Чановітний степ", "Освідчення в любові", "Сонцецвіт"

Народився у робітничій сім'ї.Середню освіту здобув у селі Рівному на Кіровоградщині. Закінчив Єнакієвське технічне училище, набув спеціальність помічника машиніста паровоза. Після закінчення навчання перебував на строковій службі на Балтійському та Північному флотах. Повернувшись на Донбас, працював на Єнакієвському металургійному заводі помічником машиніста та машиністом. Згодом перейшов на журналістську роботу.
1968 року заочно закінчив факультет журналістики Київського університету(вступив 1962 року).
У різні роки працював у періодичних виданнях міст Єнакієве і Донецьк. У 1974—1982 роках займав посаду старшого редактора суспільно-політичної редакції видавництва «Донбас».
Від 1982 року — відповідальний секретар Донецької організації Спілки письменників України, від 2001 року — голова.
Був членом КПРС (від 1964 року).
Проживає у Донецьку.
Поезії Жуковського друкувалися в обласних і республіканських періодичних виданнях, зокрема в журналах «Донбас» і «Березіль» та в збірнику «Поезія'84».
Автор збірок:
«Прагнення краси» (1977),
«На перехрестях долі» (1980),
«Вітер часу» (1983),
«Колія» (1986),
«Заповітний степ» (1988),
«Освідчення в любові» (1991),
«Сонцецвіт» (1998),
«Межа» (вибране),
У співавторстві видав збірку пісень «Калинова вода».
З ліричних віршів Жуковського постають образи залізничників, сталеварів, шахтарів, подвиги моряків у роки війни та в мирний час. Поет Леонід Талалай відмітив, що вірші Жуковського «по-справжньому щирі і людяні, емоційно насичені».
Жуковський — поет-пісняр: на його слова донецькі композитори О.Рудянський, Д. Патрича, О.Погорєлий та О.Лукашук написали пісні, найпопулярнішою з яких сьогодні є «Калинова вода»:
В гаю розрив-трава пахтіла молода,
А за кущами, наче в насолоду,
Дзвеніла нам вода, калинова вода,
І дарувала дивну прохолоду.
Жуковський не зміг уникнути «міцних обіймів» так званого соціалістичного реалізму. Потрібен був час, щоб поет переосмислив тоталітарне минуле, особливо немилосердне для українських поетів, щиро і відверто переоцінив власні втрати на поетичній ниві, обрав оновлений шлях для свого поетичного слова. У вірші «Розмова-сповідь» цей важкий внутрішній процес сумнівів і зізнань поет відтворив у формі суспільно гострих запитань до свого внутрішнього «я»:
Скажи мені, як жив у ті літа
І чи душа твоя страждала,
Коли неправди вітер налітав,
Холодні розпростерши жала?
.................................................
Скажи мені, чи йшов супроти ти
Зітертих істин й слів облудних?
Чи не втрачав ти віри й доброти
В трясовині суєтних буднів?
Перекладає з російської, білоруської, грецької мов.
Окремі твори Жуковського перекладено російською та азербайджанською мовами.
 
19 - 100 років від дня народження Миколи Федоровича  Домовитова (1918-1994),  поета і прозаїка, працював відповідальним секретарем газети будівельників каналу Сіверський Донець-Донбас "На стройке". Автор збірок віршів "Запев", "Золотинка", "Костер на ветру", "Поздняя радуга", "Свешников родник", повістей "Обвал", "Обелиск в степи", "Преступление совершилось", роману "Горькая рябина" та ін.

29 – 95 років від дня народження Володимира Івановича Труханова (1922-2003), донецького письменника. Автор поетичних збірок «И рассветы расправляли паруса», «Наполненные громом», «Красный Дол», «Высота», «Горошина угля», «Снова мне девятнадцать лет», «Дорога под ветром», «Мы любим жизнь», «Стихи мои – свидетели живые», «Пел над шахтой жаворонок» та ін. 

Календар склала провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Наталя.









Обсудить на форуме