З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.
Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.
Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.
19 листопада 1989 р. Київ був нафарширований ментами та особами у цивільному, бо з цвинтаря концтабору №16 біля с. Кучине Пермської області, Росія, поверталися в рідну землю тлінні рештки членів Української Гельсінкської групи, політв’язнів:
Юрія Литвина,
Василя Стуса,
Олекси Тихого.
Організатором перепоховання був письменник, Володимир Шовкошитний.
Хоч усі дороги були перекриті, але осіб із 300 із забороненими прапорами та корогвами їх зустрічали в аеропорту Бориспіль. Валентина Стус злетіла на машину, упала на ящик і заклякла. Сини Олекси Тихого голубили ними зроблену домовину. Крізь сніг, крижаний вітер процесія йшла з Бориспільського аеропорту в Київ. На автобусі – катафалку – на чорному тлі напис: «Несіть мене, лелеченьки, мертвого додому».
Ніч побратими провели у церкві на Куренівці, потім – Софіївська площа. Море людей проводжало нескорених, серед них 16-річний поет Юрко Нога.
Національні Герої України спочили на Байковому кладовищі м. Києва біля побратима Івана Миколайчука, пізніше до їхнього гурту пригорнувся Іван Світличний.
Детальныше: http://uahistory.com/topics/events/3213?fbclid=IwAR1RaVHbfkTLNLB7zOybwpEE9mtb5XCeoShOi3tpHUOuMMhuhzp1CPqEZSQ