Відмінний урожай дозрів в 1941 році, але, виявилося, що не було кому його прибирати. 5,5 тис. чоловіків Костянтинівського району пішли на фронт, і важка ноша по збиранню врожаю лягла на плечі жінок, людей похилого віку та підлітків. Ветерани згадували: «Зерна пшениці були такими великими, що нагадували формою французьку булочку (потім її назвали «міською»). Зерно не встигали вивозити на станцію, людям пропонували - беріть, скільки хочете».

Влітку 1941 року терміново потрібно було евакуювати техніку, гнати худобу в тил, на схід. Евакуацією займався 1-й секретар РК КП(б)У Г.Є.Афанасьєв. Більшу частину сільськогосподарської техніки вдалося врятувати, а решту довелося знищити, щоб не дісталася ворогові. Надалі Георгій Омелянович більше року працював в Сталінському підпільному обкомі компартії. Інші працівники райкомів партії і комсомолу пішли на фронт політбійцями. На початку липня 1941р. одним з перших пішов у складі 140 політбійців секретар РК КП(б)У М. Ф.Полозенко.

Майже в кожній хаті збирали похідні сумки для тих, хто йшов на фронт. Наближення фронту вимагало спорудження оборонних рубежів. На заклик Сталінського обкому КП(б)У і виконкому облради щодо будівництва оборонних укріплень відгукнулися дівчата та учениці-старшокласниці, розуміючи всю важливість цієї нелегкої роботи. Тільки з с. Катеринівка пішли на риття окопів 35 добровольців, з Олександро-Калинового - 50. З міста та району на спорудження оборонних рубежів до Дніпропетровської області залучили понад 13 тис.осіб. На випадок окупації в районі та місті був залишений підпільний РК КП(б)У на чолі з 1-м секретарем Павлом Павловичем Соколовим. Затверджено три підпільні групи, в т.ч. одна з них - диверсійна, підготовлена для роботи в районі під керівництвом Івана Григоровича Ладника, який до війни працював в райвиконкомі уповноваженим наркомзага. Його помічником призначений Охрименко - колишній головний агроном району.

28 жовтня 1941р. Костянтинівку та район окупували гітлерівці. В селах фашисти почали встановлювати «новий порядок», який супроводжувався масовими грабежами та розстрілами мирних жителів, викраденням молоді до Німеччини на каторжні роботи. У січні 1942р. було оприлюднено німецьку постанову про податкове обкладення селян на окупаційній території. Введено подушний податок - 200 руб./рік, земельний податок - 200 руб./рік з 1 га, подвірний податок - 120 руб., податок на собаку - 200 руб., дорожній податок - 50 руб. та ін. Крім того, фашисти вимагали зерно, м'ясо, молоко (800 літрів з корови), яйця, сіно, полотно, фрукти, мед, овочі, лікарські трави та ін. у вигляді натурального побору.

В зиму 1941-1942рр. колгоспні поля не були засіяні, але навесні німці змусили сіяти хліб. А сіяти нічим: немає худоби, зерна, машин. З горем навпіл, де вручну, де на власних коровах, під дулами автоматів селяни сіяли ярові навесні 1942р.

За непокору новому режиму були розстріляні сотні людей.

Прості люди з сіл району ховали в себе втікачів: військовополонених, десантників, які потрапили в оточення. Рятували, лікували, годували потайки виведених з міських лікарень поранених, ризикуючи життям своїх родин. Ділилися продуктами з підпільниками і їх сім'ями. По селах району було більше 100 явочних квартир для партизан і підпільників.

У фашистську Німеччину на каторжні роботи з сіл Костянтинівського району було вивезено приблизно 800 молодих людей.

Простий народ, як міг, чинив опір окупантам. Люди не хотіли працювати на фашистів, псували їм продукти, затягували ремонт техніки. Навіть діти – підлітки -Валера Барвінченко та Толя Іваненко в с.Кондратівка крали в німців гранати.

Після відходу карателів, які розстрілювали наших людей в Сергіївській балці, школярі забиралися в ями до розстріляних і знаходили там ще живих, але поранених людей. Витягали їх і вночі, на санчатах або візках, доставляли до лікаря Ганни Тихонівни Худорожевій в Кондратівську лікарню. Таким чином було врятовано 20 чоловік.

У період окупації фактично в Костянтинівському районі працювали підпільні групи: Ладника; Тетяни Євгенівни Сегеди в с. Артемівка (нині Софіївка), лікаря Худорожевої з Кіндратівської лікарні; «Червоний партизан» в с. Миколаївка; партизанський загін Михайла Олексійовича Гриценка в селі Олександро-Шультине; Сагірова Петра Юрійовича в с-щі Артема (нині Довга Балка).

Підпільників міста та району було трохи більше 250 чол. Крім названих груп, поодинці діяли сотні патріотів, добровільних помічників, ризикуючи життям заради Перемоги.

На всіх фронтах війни боролися наші земляки. Близько трьох тисяч з них Батьківщина нагородила урядовими нагородами. А п'ятеро найвідважніших заслужили звання Героїв Радянського Союзу.

Гвардії сержант Микола Носуля, уродженець селища Олексіїво-Дружківка, 20 січня 1945р. повторив подвиг Олександра Матросова, закривши своїми грудьми ворожий дзот. А до цього він зв'язкою гранат змусив замовкнути ще один. Наші війська тоді прорвали фашистську оборону та звільнили польське місто Коло. Миколі Васильовичу Носулі Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 березня 1945р. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У містах Коло та Костянтинівка його ім'ям назвали вулиці, а в його Олексієво-Дружківській школі встановили бюст Героя. Доречі, М.Носуля – близький родич Олексі Тихому.

Вихованець Диліївської школи, старший лейтенант Володимир Іванович Догаєв, командир ескадрильї 622-го штурмового авіаційного полку, брав участь у Сталінградській битві. Він зробив 105 успішних бойових вильотів, знищив 5 ворожих бомбардувальників, 4 транспортні літаки, 27 танків, 65 автомашин, 18 залізничних вагонів, 2 паровози та багато іншої військової техніки. За мужність та героїзм, проявлені в боях за визволення Латвії, старшому лейтенанту Володимиру Івановичу Догаєву Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Сьогодні його ім'я носить вулиця в с.Диліївка.

Колишній механізатор радгоспу «Микитівський» Данило Потапович Нестеренко в кінці вересня 1943р. зі своїм підрозділом форсував Дніпро. Під шквальним вогнем противника закріпився на протилежному березі, створивши плацдарм для наступу наших військ. Зв'язкою гранат «витиснув» сусідній окоп, де розміщувався штаб фашистів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944р. Данилу Потаповичу Нестеренко присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення війни він працював механізатором в своєму радгоспі. А коли почалося освоєння цілинних і перелогових земель, в числі перших добровольців поїхав в Казахстан в щойно створений зернорадгосп «Далекий». Там він трагічно загинув під час переправи пального через гірську річку Жаниспайку. Він настільки був сумлінною та скромною людиною, що ніде не говорив, що він Герой Радянського Союзу. Похований він на цілині, на центральній площі радгоспу. Вулиця та площа там носять ім'я Героя. На Батьківщині йому присвятили книгу «Герой - син Героя». Дві доньки Данила Потаповича, Галина та Раїса, нині проживають в селищі Курдюмовка Торецької міськради.

Нашому земляку з села Кіндратівка Костянтинівського району капітану авіації Семену Зіновійовичу Калиниченко задовго до початку Великої Вітчизняної війни довелося сісти за штурвал літака, охороняти повітряний простір Батьківщини. За роки війни він здійснив 250 бойових вильотів. В основному це були польоти в глибокий тил ворога. Останній бойовий виліт був на Берлін. У повітряних боях він знищив 26 німецьких літаків, 47 танків, 17 батарей польової та зенітної артилерії противника. Він нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Вітчизняної війни І ст., двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями. 18 серпня 1945р. Указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У лавах Радянської Армії підполковник Семен Зіновійович Калиниченко служив до 1958 року, потім працював в одному з військових училищ Москви.

Довоєнний працівник Щербинівської птахофабрики Петро Савелійович Дубрівний воював у званні гвардії сержанта на посаді командира гармати 99-го гвардійського артилерійського полку 47-ї Гвардійської стрілецької дивізії 8-ї Гвардійської армії. Проявивши винахідливість, в числі перших форсував Одер. Вступив в бій із значно переважаючим силами противником і домігся перемоги. За проявлені мужність, відвагу, героїзм і винахідливість Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945р. гвардії сержанту Петру Савелійовичу Дубрівному присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Крім того, він був нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни I і II ступеня, багатьма медалями. Після війни він жив і працював на Щербинівській птахофабриці механіком і заступником директора. На підставі рішення районної ради від 22.06.2007 № 5/11-137 «Про увічнення пам'яті Героя Радянського Союзу Дубрівного Петра Савелійовича» сьогодні його ім'я носить місцева Зорянська ЗОШ І-III ст.

З тих, що пішли на фронт костянтинівців - сільських трудівників не повернулися з полів битв 2352 наших земляка. Їх могили знаходяться по всій Європі. Вони виконали благородну місію - звільнили континент від коричневої чуми фашизму.

У селах Костянтинівського району нашим дорогим землякам, які загинули в чужих краях, встановлені меморіальні пам'ятники та комплекси. У братських могилах тут покояться наші визволителі, які поклали на вівтар самопожертви свої молоді життя, виганяючи ворога з нашої землі. Сільські ради, школярі та мешканці постійно доглядають за цими святими місцями, тому що пам'ятають і шанують тих, кому зобов'язані. Сюди приносять квіти, тут проводять мітинги. Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Окремі школи ведуть переписку з родичами загиблих.

Більше 70-ти військових підрозділів кількох родів військ звільняли Костянтинівський район у важких кровопролитних боях 6-7 вересня 1943 року. 135-й танковій бригаді під командуванням підполковника Михайла Захаровича Безнощенка і 179-му винищувально-протитанкового артилерійського полку під командуванням майора Куценка були присвоєні назви Костянтинівських. Більше тисячі відважних воїнів загинули, звільняючи наш район.

Важко було селянам і після звільнення. Не вистачало робочих рук, чоловіки - ще на фронті, техніки немає. Зрідка побачиш інваліда, який повернувся з війни. Основна маса - жінки, люди похилого віку та підлітки.

Землю обробляли коровами. А домашні городи, щоб зорати, жінки тягали плуги, а їх 12-річні «чоловіки» впрягались в борони. Шести-семирічні дівчатка вели домашнє господарство: прали, прибирали, варили кандьор і носили обід мамам в поле. Те покоління дітей було позбавлене дитинства. Протягом майже 3-х років вони не вчилися в школах, не грали в дитячі ігри, не мали книжок, не знали цукерок та іграшок, зате розрізняли гул літаків-бомбардувальників і винищувачів, знали гуркіт далекобійних гармат, бачили світломаскування, окопи і життя в землянках. Сьогодні цих сивочолих людей називають «діти війни». Їх в районі близько двох тисяч. На сьогодні залишилося 4 учасників бойових дій. На жаль, ідуть із життя наші захисники. Все пережили, все перенесли, тому що твердо вірили в Перемогу, в краще життя, в повернення рідних з війни.

Не у всіх селах, де раніше були школи, можна було почати навчальний рік у вересні 1943 року. Будинки навчальних закладів були зруйновані, а діти зовсім роздягнені. І все ж діти приступили до навчання в пристосованих уцілілих будівлях.

Люди похилого віку (колишні механізатори) і підлітки з декількох розбитих тракторів збирали один, щоб розпочати роботу в полі. Слідом за визволителями Костянтинівського району прибув на простреленому, довоєнному «бобіку» 1-й секретар райкому Г.Є. Афанасьєв.

З Афанасьєвим прибув Микита Данилович Коноваленко - довоєнний голова райвиконкому.

Найперший районний захід було проведено 16 вересня 1943 року - спільне засідання Костянтинівської райради та РК КП(б)У під керівництвом Афанасьєва Г.Є. Явка представників бажала бути кращою.

На порядку денному головним було питання про повернення державного і колгоспного майна.

А 26 вересня 1943 року відбулося засідання членів виконкому з питаннями:

1) Про очищення району та приведення його у належний санітарний стан;

2) Про відновлення доріг;

3) Про підготовку району до зими.

Перше засідання Костянтинівської районної ради відбулося 1-го жовтня 1943 під керівництвом Н.Д. Коноваленка. Замість привітання він своїм приглушеним з хрипотою голосом промовив: «Я радий, що бачу тут більшість довоєнних депутатів (в основному жінки) в повному здоров'ї і з величезним бажанням працювати!». Йому дружно аплодували. А прийшли депутати сюди пішки за 20-30 км. Величезною заслугою Микити Даниловича було те, що в кінці вересня 1943р. ще встигли посіяти трохи озимих. За роботу керівники взялися дружно, не забули довоєнних звичок. 

Зруйновані дороги ремонтували військовополонені німецькі солдати. Вони ж і руїни розбирали. Війна ще не скінчилася, але треба було вирішити величезну задачу - підняти сільське господарство.

На 1-е січня 1944р. в Костянтинівському районі вже працювало 31 сільськогосподарське підприємство, незважаючи на те, що втрати району за період війни склали 60 тисяч голів великої рогатої худоби, десятки тисяч овець, свиней, птиці. Багаті садово-овощеві та пасічні господарства були знищені. У грошовому еквіваленті збитки склали 230585640 крб. Одне тільки село Олександро-Шультине мало збитки майже 8 млн.крб.

За весну і літо 1944р. треба було вирішити дуже багато. І керівництво району робило все, щоб полегшити працю в господарствах: допомагали технікою, добували племінну худобу, посівний матеріал. На ще не відновлених заводах міста виготовлялося сільськогосподарське приладдя. З Сибіру та Туркменії гнали евакуйовані трактори і комбайни.

Микита Данилович Коноваленко, використовуючи зв'язки, домовився з текстильниками з Уралу про постачання в район бавовняних тканин влітку 1944р. з оплатою їх у вересні-жовтні 1944р. Подібний договір був на 200 пар кирзових чобіт, 300 пар гумових і 500 фуфайок.

Помічник Г.Є.Афанасьєва й працівник райвно були відправлені за шкільним приладдям і привезли цілу машину зошитів та підручників для сільських шкіл. Одночасно в районі велося відновлення будівель, установ. Налагоджувався побут і медичне обслуговування. Влітку 1944р. в колгоспах району працювало 37 сезонних дитячих ясел на 825 дітей, шість дитячих садків, один дитбудинок на 125 дітей-сиріт. У 7 селах функціонували медпункти. На жаль, з 8 сільських пологових будинків вдалося відновити тільки 4. Та й народжуваність в той період була однією з найнижчих. Крім того зібрали гроші та купили 10 танків і 1 літак та передали на фронт. Життя входило в мирну колію. Райрада та райвиконком вирішували найрізноманітніші питання. Так, 19.03.1945г. ХІ сесія райради заслухала доповідь заступника голови райвиконкому «Про хід виконання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 08.07.1944г. «Про збільшення допомоги багатодітним і одиноким матерям». До цього часу новий 1-й секретар РК КП(б)У Микола Олексійович Фадєєв з фонду області домігся матеріальної допомоги вдовам, сиротам, багатодітним сім'ям.

Вночі з 8-го на 9-е травня 1945р. по радіо оголосили про закінчення війни. У селах мало у кого були репродуктори, тому рідко хто вранці знав про Перемогу.

Війна закінчилася, і люди зітхнули полегшено, величезна радість охопила всіх.

Детальніше 

Вони билися за Батьківщину.   [Електронний ресурс]  /Фкйсбук.Костянтинівська районна рада – Електронні дані. –– Режим доступу: : https://www.facebook.com/kost.ray.rada/posts/1097784947048945?__tn__=K-R    , вільний  (дата звернення 24. 01 .2019 р.). – Назва   з екрана .-Мова укр.