З одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд.

ІІ частина.

За рішенням уряду навесні 1945р. група молодих колгоспників-тваринників нашого району була направлена до Німеччини для отримання породистої худоби.

Першою трудовою перемогою післявоєнного періоду в Костянтинівському районі стало будівництво чотирирядного корівника в с. Яблунівка. Всі колгоспи та радгоспи потроху відбудовувалися. Звичайно, в першу чергу - житло і школи. За деревоматеріалами їздили в Краснолиманські ліси, цеглу робили в Костянтинівці та в окремих колгоспах.

За 3 перші повоєнні роки встигли освоїти тільки 75% земельних угідь.

Відставали маленькі господарства. Таке як «П'ятирічка» в с. Горбоконовка Марківської сільської ради мало землі всього 450 га, а техніки не було. Відставав колгосп «Червоний прапор» Тарасівської сільської ради, село Червоне. Колгосп ім.Петровського довго «кульгав», там щорічно змінювались по 2-3 голови. Керівництву району доводилося застосовувати різні заходи, щоб поліпшити фінансове становище.

Передовими в ті важкі роки були колгоспи «Шлях до комунізму» с.Олександо-Калинове, ім.Молотова Сталінської сільської ради. Вони вважалися тоді насіннєвими господарствами. Перший - з вирощування зернових рослин для господарств Костянтинівського району; другий - з вирощування насіння кормових культур. Ще село Олександро-Калинове славилося в післявоєнні роки своїми кіньми.

На вивезення зерна в жнива місто давало кожному господарству спеціально обладнані вантажівки. Голова колгоспу «Шлях до комунізму» Семіволос відмовлявся від допомоги городян. Він споряджав колону з бестарок з золотим зерном, запряжених кіньми, прикрашених прапорами, транспарантами, і з музикою доставляв хліб в місто на елеватор.

Хоч і повернулися з війни (правда, не всі) наші хлібороби, все одно не вистачало робочих рук. І керівники господарств приймали рішення: нікого не відпускали з колгоспів, за винятком на відновлення шахт і на навчання.

А тут ще неврожайний 1946 рік, тому 1947 рік був голодним. Навесні 1947р. по балках добре росли гриби-сморчки. Ось дітвора і збирала їх. За тим поколінням числиться гріх перед природою того голодного періоду: забирали яйця з гнізд граків, виливали водою з нір ховрахів, треба ж було чимось харчуватися. Доводилося варити борщі з лободи, кропиви. Всі розуміли, що труднощі тимчасові, що неврожайні роки були і раніше, протягом всієї історії. Уряд вживав заходів, вишукували фінанси і підгодовували дітей в школах, в міських і заводських їдальнях, в польових їдальнях колгоспів.

Будучи директором подхоза «Скляр», Сорокін Абрам Борисович постачав продукти до столової піонерського табору в Вишневому хуторі, де були діти склярів і хліборобів ближніх господарств. Було введено

5-разове харчування. Всі діти добре харчувалися, а батьки дякували А.Б.Сорокіну.

Детальніше: https://www.facebook.com/kost.ray.rada/?__tn__=kC-R&eid=ARDE74Im7Ycfo2sXh9hoKxhbzKWEuVemmvz0qHRRJjK-faTExdb-r2gViGwHf-jhmrutfOuK2zW1mSPM&hc_ref=ARTnTIIRP2dLftvD5xUUWMP3Fex1DM_26w_uOQ5x1oqNCq4D1cgMTAlUxS2D3NN1pO8&fref=nf&__xts__[0]=68.ARBQt69H0LYAXOkuuQfwcKf4Qd4LM_wNXkFDX9L3ex6yMFEV9YA7IZ7cMmvwE0VGQtReW