,
Ми в youtube

Ми в facebook

Ми в instagram

Ми в twitter

Ми в смартфоні

Наше опитування
Як ви вважаєте, чи потрібна нашій громаді бібліотека?
Так
Ні
Не знаю
Інше


Показати усі опитування
Архів новин сайту
Квітень 2024 (37)
Березень 2024 (40)
Лютий 2024 (41)
Січень 2024 (33)
Грудень 2023 (31)
Листопад 2023 (18)
«    Квітень 2024    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930 
Наша адреса:

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 6-16-70
e-mail: konstlib(dog)ukr.net

Літній графік роботи с 1 липня по 31 серпня: бібліотека працює с 10:00 до 18:00. Вихідні - неділя, понеділок.

Проїзд від залізничного вокзалу автобусом №1,2,6 до зупинки "Універсам"

Банківські реквізити бібліотеки:

Рахунок № 35425007003007
УДК у Донецькій області
МФО 834016
Код організації (ЄДРПОУ) 00183816

 

Форум
Фотоальбом
Оголошення

«Від Олексія Фарбера до Сергія Жадана. Про Костянтинівку в поезії» Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!

 

«Від  Олексія Фарбера   до  Сергія Жадана. Про  Костянтинівку  в поезії» Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!

 

«Від  Олексія Фарбера   до  Сергія Жадана. Про  Костянтинівку  в поезії» Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!

 

Центральна міська публічна бібліотека 
Довідково - інформаційний сектор
 

«Від  Олексія Фарбера   до  Сергія Жадана. Про  Костянтинівку  в поезії»
Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!


#Краєзнавчий літературний  флешмоб до 150 річчя міста

Шановні користувачі!
     Довідково-інформаційний сектор Костянтинівської центральної міської публічної  бібліотеки розпочинає збір текстів віршів  про наше місто  Костянтинівку. Ми запускаємо  #краєзнавчо-літературний флешмоб у соціальних мережах і маємо надію, що ви,  наші читачі,  допоможете нам  і підтримаєте наш флешмоб : «Від Олексія Фарбера  до  Сергія Жадана. Про  Костянтинівку  в поезії». Надсилайте нам  свої  вірші, або  матеріал про  людей,  які присвятили   поетичні рядки нашому місту та їхні твори . 

Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!
Довідково-інформаційний сектор бібліотеки завжди з Вами!!!

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 6-16-70
e-mail: konstlib@ukr.net



Новогоднее
Январь повязал
вокруг шеи
кашнэ
И вычесал крыши
хрустящей гребенкой.
На город,
на улицы
падает снег,
Веселый и чистый,
как голос ребенка.
Полвека назад,
было это точь в точь
(Снег
не изменилась
ярко белой окраски),
Приветствуя
новогоднюю ночь ,
Бокалы
шипели
зеленым шампанским.
Срывалися
стаями
стоны гитар,
И вальс
сапогами и туфлями
дрыгал.
И армии
штатских
и бравых гусар
Без виз
и без паспортов
«ездили в ригу»…
Ломились
под тяжестью снеди
столы.
(Обжорства и пьянки
святая причина!)
Тупые и медленные,
как волы,
Отрыжкой давясь,
восседали,
купчины.
Для водки
все поводы
хороши!
... И пальцами
пухлыми,
точно сосиски,
На утро
считала
свои барыши
Россия
Морозовых
И Рябушинских.
Гудели
московские колокола.
На дугах
позванивали
колокольчики.
Лабазная
грузная
полночь
плыла.
И в лица
впивался
мороз игольчатый.
На грубом меху
казацких папах
Искрилось
январское
белое золото.
***
1/1 — 1931 г. Стихотворение А.Фарбера

Детальніше: 



"Я весь отсюда, из пелёнок, —
поэт промышленной державы!..” В Семернин

Иду по Константиновке,
Ботиночки-картиночки,
Иду себе по городу
И улыбаюсь в бороду…
Но помнит сердце в небе вой,
Тревогою объятое,
Здесь дом родной на Трудовой
Сожгла война проклятая.  В Семернин



Иду по Константиновке,
На улицу на Красную,
Здесь помню я все выемки,
Любовь свою напрасную.
Ты Константиновка прости,
Что весь с Москвою связан я,
Но от рождения почти
Одной тебе обязан я. В Семернин


Рисует мне память живая
Родной стороны деревца:
Жара. Тополя, изнывая,
Склоняются к водам Торца.
Смех матери, выдавший слезы,
Далекая песня отца
И солнечных зайчиков звезды
На синей равнине Торца.  В Семернин 



ИДУ ПО КОНСТАНТИНОВКЕ
"Константиновка, я твой". Слова В. Семернина Музыка Ю. Маркелова
Детальніше: 

https://www.youtube.com/watch?v=Cb0-OFhv8nE



Песня о Константиновке
Там, вдали, на Украине,
среди гор, в большой долине
Где газон всегда дымит
Константиновка стоит
 
Много в городе заводов
Много бродит пешеходов
Укрцинк, автостекло
В общем, всем нам повезло
 
Посреди того местечка
Протекает чудо-речка
Грязь несет с конца в конец
Называется Торец
 
Много в нем водилось рыбы
Окунь, щука и карась
Но из-за таких заводов
Рыба вся перевелась
 
Городок ты наш любимый
Городок ты наш родной
Ни за что не променяю
На красивый и большой!  (без автора)
 
Милый город, в смертельной агонии,
Не зови ты на помощь людей,
Дай-ка лучше погрею ладони я,
Над дымяшейся кровью твоей.
И не плачь ты от боли, как маленький,
Ты не ранен, ты только убит.
Дай-ка лучше сниму с тебя валенки,
Мне еще воевать предстоит...(без автора)

Любимый уголок
Парк старый в балке придорожной,
Тобою с детства дорожу, -
Когда в душе моей тревожно,
К тебе, как в храм, я прихожу.

И ты, судьбы моей ровесник,
Врачуешь ласково меня:
Росой целебной, птичьей песней,
Грибами, спящими у пня;

Ведешь меня знакомой стежкой
Под гору к светлому ручью;
Где из криницы я «ладошкой»,
Как в годы детства, воду пью...

Усталость сняв земною силой,
Я на спине в траве лежу,
Про все забыв под небом синим,
Полынью древнею дышу. 1987 г. Валентин Качура


Константиновка – так величают
Тихий город у древней реки.
Купола наших храмов сияют.
Хлебосольный народ – земляки.
И стекло, и металл мы варили,
Знала нас вся планета Земля.
Мы хрустальный фонтан сотворили,
И рубины на звезды Кремля.
Земляки, работяги, герои,
За свободу сражались страны
И не все возвратились из боя,
Полегли на дорогах войны…
Из руин мы не раз воскресали
И вершили большие дела.
Видно, прочность у нас от металла,
Красота наших душ от стекла.
Константиновцы – нас называют,
Породнились навек земляки.
Пусть наш город рассветы встречает
Возле древней, красивой реки. Николай Стукан. 7.05.2013



Мой край
Я вырос в краю неизвестном,
В степном, работящем краю.
Здесь люди хорошею песней
Наполнили душу мою.
Здесь рядом с калиткою поле:
Густая трава и цветы.
У каждого здесь своя доля -
Но нет городской суеты.
В мой край, через грязные будни
И боль от несбыточных грез,
Спешу к самым искренним людям,
С которыми все перенес.
Спасибо за весны и лето,
За то, что здесь все — мужики;
За то, что вы рядом, не где-то, Родные мои земляки.1996 г. Николай Стукан


Донбас виявився не стільки фізично важким, скільки психологічно. «Це взагалі
специфічний край, слабаків там не люблять, – розповідав пізніше пан Юрій. –
Більшість робітничих містечок Донбасу жила за своїми кримінальними законами. Тут були цілі династії зеків – це коли батько повертався з ув’язнення, а на його місце йшов старший син, потім підростав молодший. Щотижня когось знаходили мертвим, але міліція в це мало втручалася. 80% підлітків перебувало на обліку в міліції. Місто було хронічно хворим на алкоголізм, а традиційною «перевіркою на вошивість»  було випити з горла пляшку горілки і піти на танці. Я сам через це проходив, так що можу».
 І слухали братки,
Затамувавши подих,
Чиїсь хмільні рядки
Про Мурку і про подвиг,
Гуляли до зорі…
Зумисне? Ненароком?
Гасили ліхтарі –
І ставили під оком…
Я вижив там. Юрій Ряст



 Родинa
Ужe я осознaл до глубины,
Кaк дороги мнe родины просторы,
знaкомыe со школы, по которым
в других крaях тeрзaл мeня сны.
Кaзaлось бы, и рaзницы то нeт,
тaкaя жe зeмля, тaкиe ж рeки,
освоeнныe умным чeловeком,
нaвeрноe, нe мeньшe тыщи лeт.
Под блaговeст eё святых цeрквeй
глухими звонaрями по удeлaм.
Хоть и Россия, но душой и тeлом
былa зeмля укрaины моeй.
Украина,моя родная
Украина,моя родная,
Мне теперь до конца с тобой.
Есть ли где сторона иная,
Чтоб меня не терзала боль?
Нет такой! Никогда другую
Я сердечней не полюблю!
Никогда,никогда родную
чужеземцам не уступлю!..
Боль,прошу,уймись, хоть немножко,
Дай забыться,хотя б на миг.
Я стою в селе зaпорожском
У могил земляков своих.
Люди помнят и понимают,
Как давался нам каждый шаг.
Обелиски. Земля святая
И погибшие на устах.
Горечь -соль, как от смертной жажды,
Когда в грудь впивался металл.
Спят друзья.без выбора-каждый
Нашей вечной болью стал. Н .Сердюк



КОНСТАНТИНОВКА, - ГОРОД МОЙ РОДНОЙ!..
 КОНСТАНТИНОВКА, - Город мой родной!
Что с тобою стало, - что с тобой?..
Раньше ты блистал, как хрустальный сад,
Гордо называли тебя, - СТЕКЛОГРАД!..
 
… Почему заводы, на земле лежат?
Почему в руинах, ныне Стеклоград?
Где же твоя гордость, - где «Автостекло»?
Как былое быстро былью поросло…
 
КМЗ, в руинах, «Укрцинк», - в летах,
И «Стеклоизделий», как подбитый птах, -
Машет, выдыхаясь, он крылом одним,
Ну, а сколько раненных, тоже рядом с ним…А.Ткач
Детальніше:  
https://h.ua/story/335518/

Привет, Константиновка!
Здравствуй,милая Константиновка!
Вижу, плохо ты год прожила.
Как-то заметно ты опустела,
Словно твои сократились года.

Улицы тихие, мрачные, серые,
Редко, где встретишь в окне огонек.
Массы людей вокруг поределые,
Что же случилось, мне невдомек.

Почему же молчишь, Константиновка?!
Кто с тобою вот так поступил?
Так крепка ты была, как рябиновка,
Кто тебя на чужую сменил?

Не приветствуешь, не улыбаешься,
Не зовешь ты к себе отдохнуть,
То кряхтишь ты, а то ухмыляешься,
То от взрывов не можешь уснуть.

Да воспрянь же ты, город милый мой,
Встань с колен, стариною тряхни,
Ты позволь новым людям жить с тобой,
Чтоб зажечь молодые огни.

Ты открой в глубине закрытое,
Ты о тайнах поведай им.
Станет четким пусть то, что размытое,
Что потомкам оставишь своим.

Не уйдешь ты бесследно в историю,
Будешь жить еще много веков,
Хоть навеяла ты меланхолию,
Посвятят тебе много стихов. С Петряева

Детальніше:   https://www.stihi.ru/2014/12/23/4110

Любимый город

Я в этот город с детства влюблена,
В его дома, деревья и ставки.
Я красотой степей потрясена,
Прекрасен камышом поросший берег у реки.

Мне часто приходилось уезжать:
В Днепропетровск я уезжала на пять лет.
И там я начинала понимать:
Земли нигде родней и лучше нет!

Я в Константиновку родную верю, как в мечту,
И в улучшенье жизни в городе я верю!
И я всегда скучаю, выезжая за его черту,
В него мне хочется вернуться поскорее.

Наш город лучшим я всегда считала,
Ведь в нем своё я счастье повстречала.
Любимый город дорог и красив,
И потому его покинуть выше моих сил.  Людмила Черняева
 

Галина Золотухіна (Костянтинівський ліцей) читає свою поезію присвячену Олексі Тихому

Детальніше: 

https://www.youtube.com/watch?v=SMBW9fXQSn8 


Люблю родного края я пейзажи,
Люблю тебя родной степной Донбасс,
Хоть не был ты представлен в Эрмитаже,
Но неизменно радуешь мой глаз.
Твоей степи величия нет края,
Курганы тайны древности храня,
Быть может вспоминают Колоксая,
Для скифов всех могучего царя.
Твоих зарниц,закатов и рассветов
Душистых трав и неба синеву,
Как будто от Всевышнего заветов
Я не любить вовеки не смогу.
А жаворонок в небе васильковом,
Твой неизменный символ всех времен,
Поет тебе и я признаюсь снова,
Как я в тебя ,родимый край, влюблен !
                                             Михаил Котовский . Поэзия сердца.

 



Вірш про Костянтинівський залізничний вокзал. Скільки разів траплялось там за останні п’ять років зупинятись, когось зустрічати, когось проводжати. Скільки разів траплялось там виступати за ці п’ять років, зокрема в інтернаті, який ми підтримуємо і з яким устигли потоваришувати.
Хоча, ясна річ, щось подібне можна було написати і про Сватове, і про Рубіжне, і про десяток-другий інших транзитних міст, в яких ніхто не зупиняється, але в яких і далі живуть, виростають і пам’ятають про своїх живих та померлих.
+ + +
Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.
Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.
Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.
Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.
Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.
Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.  2016  Сергій Жадан

«Від  Олексія Фарбера   до  Сергія Жадана. Про  Костянтинівку  в поезії» Створимо разом сторічну, поетичну історію міста!!!

 




Провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Наталя.



Обсудить на форуме