Сьогодні, 21 лютого, Україна і світ відзначають День рідної мови. Це свято для кожної країни має особливе значення та покликане сприяти підтримці мови як виразника культурної приналежності кожної людини. А хто ж краще, як не  пісня, передає нам любов до рідного краю, рідної мови. Ми поринаємо внутрішнім зором у глибину тисячоліть, вслухаємося в прості й зворушливі слова – і нам відкриваються золоті поклади народної пісні і поезії, ми чуємо голоси її творців. Їхня спадщина стала справжнім народним багатством. Крізь пелену часу іноді проступає постать митця, напівзабута, напівлегендарна, оповита ореалом домислів, а часом і перекручень. До таких постатей належить і славнозвісна народна піснярка Маруся Чурай.

       На черговому засіданні літературного об’єднання «Дзеркало» разом з місцевими поетами ми здійснили мандрівку у ті далеки часи, коли в муках народжувалася незалежність української землі, коли серед кривавих битв, тяжкої праці і нестатків розквітла пісенна душа України Маруся Чурай. Ми ознайомилися з біографією піснярки, з  ії нелегкою долею, ії піснями і думами, а також мали  змогу пережити разом ті почування, що стали поштовхом до написання всесвітньо відомих пісень, якими людство захоплюється й понині.

        Це про Марусю Чурай сказав академік Академії Наук України письменник Михайло Стельмах: «Є прадавні скарби, що намертво лежать в землі, є й живі скарби, що йдуть по землі, йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна пісня. Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду вічність, бо велика любов і велика творчість – невмируща».

                               Провідний бібліотекар Костянтинівської  ЦМПБ  Тютюнік С.О.