27 січня 1839 року народився Павло Чубинський — поет, автор слів Гімну України український етнолог, фольклорист. 

Народився на хуторі Чубинський (нині — у межах м. Бориспіль, на вулиці Горянській, 14, Київська область, Україна; тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором першого, за часів окупації України Російською імперією, українського журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, та іншими відомими українськими просвітниками. Після мітингу проти розправи російсько-імперських окупантів над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу російської окупаційної влади в Україні. Належав до течії т.зв. «хлопоманів». 1862 в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в «Громаду», серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти «Громади» російськими окупантами невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті російська окупаційна поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».

Тієї осені 1862 Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф російської окупаційної жандармерії князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).

У 1869 дістає дозвіл про повернення в Україну. Узимку 1869 перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

У період близько 1869—1871, за результатами широкомасштабної експедиції, Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п'ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди, до сьомого — національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, ромів. Ґрунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття.

1873–1875 — Павло Чубинський секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В російсько-імперському антиукраїнському «Емському указі» 1876 скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів. У 1876 Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в «малоросійських» і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879 Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Помер 17 січня 1884 року. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі. 

У 1960-х роках, в часи московсько-радянської окупації України, могилу Павла Чубинського було неофіційно впорядковано за участю окремих представників влади і народного господарства Бориспільщини, незважаючи на те, що у ті часи офіційного засудження «українського буржуазного націоналізму» це могло коштувати їм кар'єри, а то і свободи. 

Також Чубинського широко вшановувала українська діаспора. Так 23 липня 1961 в Канаді відбулися установчі збори на яких засновано 20-ий Відділ Організації Оборони Лемківщини імені композитора о. Михайла Вербицького в Торонто — лемківської організації, що вже існувала в США від 1936 року. 

1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ Організації Оборони Лемківщини видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гимну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи мистця Mиколи Бідняка. 

За часів відновлення Незалежності України, Павла Чубинського почали широко вшановувати встановленням меморіальних знаків в місцях де він мешкав, в назвах вулиць, заснуванням Всеукраїнської премії імені Павла Чубинського, а також премії Чубинського від Бориспільської міської ради. 

15 квітня 2020 на Книшовому меморіально-парковому комплексі в Борисполі встановили перший в Україні пам'ятник Павлові Чубинському в повний зріст.