Шановні користувачі!
В цьому році Україна відзначає 30 років своєї НЕЗАЛЕЖНОСТІ, До цієї дати Довідково-іфнормаційний сектор бібліотеки розпочнає серію Інформаційних краєзнавчих пеленлів #НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА,
В цьому році Україна відзначає 30 років своєї НЕЗАЛЕЖНОСТІ, До цієї дати Довідково-іфнормаційний сектор бібліотеки розпочнає серію Інформаційних краєзнавчих пеленлів #НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА,
# ДОНЕЧЧИНА_ФАНТАСТИЧНА.
Поет Юрій Ряст (справжнє прізвище Каверін) народився 18 лютого 1945 на хуторі Неліпівка Костянтинівського району, там же пройшли кілька років дитинства. Мати працювала на шахті. Школу майбутній поет закінчив вже на Хмельниччині в селі Плужному Ізяславського району, куди він з матір'ю переїхав. Після служби в армії Юрко повернувся на Донбас, в Часів Яр, де мешкали родичі матері. Працював на комбінаті вогнетривкої цегли слюсарем. В 1978 році закінчив філологічний факультет Донецького державного університету.
Поет Юрій Ряст (справжнє прізвище Каверін) народився 18 лютого 1945 на хуторі Неліпівка Костянтинівського району, там же пройшли кілька років дитинства. Мати працювала на шахті. Школу майбутній поет закінчив вже на Хмельниччині в селі Плужному Ізяславського району, куди він з матір'ю переїхав. Після служби в армії Юрко повернувся на Донбас, в Часів Яр, де мешкали родичі матері. Працював на комбінаті вогнетривкої цегли слюсарем. В 1978 році закінчив філологічний факультет Донецького державного університету.
Два роки викладав українську мову і літературу в Артемівському СПТУ № 7. Потім переїхав на Київщину — працював викладачем, потім журналістом у всеукраїнській газеті «Сільський час», в Музеї народної архітектури та побуту України. Відвідав багато фольклорних експедицій, в тому числі — в Чорнобильській зоні. Випустив 4 збірки поезій, п'ята вийшла посмертно. Помер поет 17 вересня 2014 року у Києві.
Ждуть птахи твоєї доброти
Білий сніг шпаківні запечатав,
Виставив морози на пости,
Горобців – сіреньких розбишаток –
Жити у шпаківні не пустив.
Холодно і голодно пташатам,
Кинь їм зерен – зробиш добре ти.
Білий сніг сердець не запечатав,
Ждуть птахи твоєї доброти.
________________________________________
»
Рідко дома бував… полював за вітрами.
Аж тепер, аж тепер я оце зрозумів.
Як між білих снігів бачу хату я мами,
Та не бачу над хатою білих димів.
Відлетіли літа за отими димами…
Я додому вертав манівцéм хутірним:
І зайшлася душа – дим над хатою мами!
Ні, то з хати сусідньої… нагнуло дим.
________________________________________
«
Сніг проліта… Як його зимувати?
Серце, вгамуйся, чого ти болиш і болиш.
Все забувається. Треба і смерть забувати,
Як забуває літо торішнє спориш.
Все забувається. Дощ і розкисла дорога.
Дядькові коні. Мокрий жалючий батіг…
Як ми живем! Як ми йдемо до Бога?
Нація геніїв, котра не має доріг.
Все забувається. Треба і це забувати:
Кетяг калини, інеєм вкритий спориш…
Колір землі, у яку опустили матір,
Суглинок той не забувається лиш.
________________________________________
»
На ковзанці
В Льоні срібні ковзани ?
Крешуть лід, мов скакуни.
На один ковзан він став,
Другий ? песикові дав.
Песик ладивсь так і сяк,
Та не ковзалось ніяк.
Дума Рексик ? ну й почвара! ?
Ковзани ці ? справжня кара.
Хай самі ці хитруни
Крешуть лід, мов скакуни.
________________________________________
«
Ми з матір'ю спинились на межі.
Врихтований город чекав зими і плуга,
І мати бідкалась, що скоро зайде хуга,
І що город незораний лежить.
Врихтований город тягнувся понад лугом,
Зими чекав він і не дуже плуга,
Бо думав так, без оранки прожить.
Ми з матір'ю спинились на межі.
Врихтований город хотів не дуже плуга,
І мати почала казати вдруге,
Що до весни, мабуть, їй не дожить.