В Україні Днем спротиву Криму російській окупації проголошено 26 лютого. Саме у цей день у 2014 році перед будівлею Верховної Ради Криму пройшов мітинг на підтримку територіальної цілісності України. Це - пам’ятна дата на річницю проведення мітингу кримських татар та українців у місті Сімферополі на підтримку єдності України.
Президент Уураїни підписав указ про встановлення 26 лютого в Україні Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Цього дня, сім років назад, під стінами Кримського парламенту відбувся багатотисячний мітинг кримських татар і проукраїнських активістів проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. Засідання парламенту відбулося наступного дня, але вже за інших умов. Уночі на 27 лютого нерозпізнані до того "зелені чоловічки”, які вже тиждень як заполонили вулиці Сімферополя та інших кримських населених пунктів, пішли в наступ і захопили будівлю кримського парламенту.
«Вшановуючи мужність та героїзм усіх учасників мітингу, сьогодні я підписую указ про День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Цей день буде відзначатися щорічно, 26 лютого», – сказав Президент.
Тема окупації Криму дуже болить всім українцям. Ось і Михайло Милий, член літературного об’єднання «Дзеркало», яке діє на базі Міської публічної бібліотеки, написав проникливий вірш «Монолог кримського татарина», в якому ясно прослідковуються думки і почуття людини, коли до її рідної оселі і рідної Батьківщини, землі батьків, приходить загарбник і ворог.
«Монолог кримського татарина»
Стоїть, як стовп, напроти мене з автоматом.
У касці, окулярах, без прикмет.
Не відчував ніколи я у ньому брата,
А зараз це загарбник «їхтамнет».
Прийшов забрати дім та знищити родину.
Хіба про це були мої думки,
Коли в степу з батьками у лиху годину
Славетні споминали сторінки?
І що тепер мені робити із сім’єю?
Куди податись? Тут земля батьків.
Чи може ти даси мені землі своєї,
Зігрієш, нагодуєш чужаків?
Стоїть та дивиться не в очі, а крізь мене,
Неначе я вже заржавілий цвях,
Віджив, як зміг, своє життя нудне, буденне,
Та й на смітник – звільняй для інших шлях.
Хіба для цього я малим терпів негоди,
Щоб знову батьквіським шляхом піти?
Мовчить.
Ніколи із стовпом не дійдеш згоди.
Що далі?
Треба відповідь знайти.
М. Милий