Центральна міська публічна бібліотека
Довідково - інформаційний сектор
«Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...»
Краєзнавча інформина
Сьогодні ювілей жінки, посмішка і талант якої зігріває нас вже багато років!
М.Милий
Шановні користувачі!
Надії Штанько 8 листопада 2021 року виповнилося 70 років від дня народження. Надія Львівна – керівник літературного об'єднання «Дзеркало», поетеса, учитель, і просто красива жінка.
Довідково-інформаційний сектор бібліотеки підготував краєзнавчу інформину «Несе мене ріка, ріка любові, Нема у неї берегів і меж...».
Нехай в 70 років юної мрією живе Ваше серце, нехай радісною піснею зустрічає кожен новий день Ваша душа.
Маємо надію, що матеріал буде корисний для наших користувачів.
Запрошуємо до знайомства. Люби рідне. Читай українське !!!
Читайте українською у будь-якому форматі !!!
Довідково-інформаційний сектор бібліотеки завжди з Вами!!!
8 листопада – 70 років члену літературного об’єднання «Дзеркало» Штанько Надії Львівні.
Надія Львівна Штанько народилася та виросла у місті Лисичанську Луганської області у багатодітній родині шахтаря. Вона – п'ята дитина у сім'ї Лева Івановича та Анастасії Марківни Фадєєвих. Одна з двох сестер – близнюків. Закінчила Лисичанську середню школу №9. Навчалась у Луганському педагогічному інституті на історичному факультеті. Спеціальність – викладач історії. Водночас любила літературу, писала вірші ще зі шкільної лави. Писала у школі під час уроків літератури твори у віршах. Друкувалась у Лисичанській міській газеті «Новий шлях», в обласній – «Молодогвардієць». Працювала кореспондентом заводської газети «Прапор Ілліча» Лисичанського содового заводу, потім – кореспондентом Лисичанського міського радіомовлення.
Після заміжжя переїхала до Костянтинівки. Мешкає у селі Артема Костянтинівського району Донецької області. Сім років працювала у дитячому садку, двадцять років – учителем історії Степанівської загальноосвітньої школа I-III ступенів, а також організатором позакласної виховної роботи. Але зі своєю минулою професією ніколи не поривала. Часто писала в місцевій пресі нариси та нотатки з життя села, школи, про людей праці, цікаві події в галузі культури. Журналісти Костянтинівки прийняли Надію Львівну до НСЖУ. Окрім цього її вірші друкували журнали «Меркурій», «Журналіст», її вірші та нариси увійшли до двотомника «Слово, творящее добро»,виданий журналістами Костянтинівки у 2004 та 2009 роках – де журналісти Костянтинівки пишуть про себе, про свою професію, про події, про події зустрічах із цікавими людьми. Добірка її віршів увійшла у 2010 році у двотомному альманаху місцевих поетів – ««На крыльях слова»,», до збірки жіночої поезії «Живу любовью», виданої поетами Донеччини у 2008 році. Крім цього з 2000 по 2010 рік побачили світ п'ять її власних збірок віршів: «Любовь есть состояние душ», «Мелодии сердца», «Моя стежина», «Калейдоскоп», «Однажды вечером», невелика збірка дитячих віршів українською мовою «Я малюю». Надія Львівна – керівник літературного об'єднання «Дзеркало» Центральної міської публічної бібліотеки міста Костянтинівки. Разом із колегами з літературного об'єднання часто проводять зустрічі з громадськістю, учнями шкіл міста та району, студентами місцевих навчальних закладів, відвідують творчі зустрічі поетів інших міст. Побували на зустрічах у товаристві інвалідів «Друг», у міському будинку для літніх людей, брали участь у районних фестивалях, що проводилися відділом культури та фестивалях міжрегіональної поезії у містах Донецької області.. Надія Львівна нагороджена багатьма грамотами журналістської організації, відділу культури, школи.
Всюди ти
Не об’їдеш, не обійдеш,
Не забудеш, не відсторониш.
Всюди ти. Навпростець бредеш
Через думи мої і спомин.
Через душу мою, єство,
Через серце, через клітини,
Твого погляду торжество
Замість неба - аж до загину...
Всюди голос твій, всюди погляд
Твої очі, твої вуста,
А в очах отих синіх стогне
Дорікання і самота.
Я благаю: не йди хоч в сни!
Дай забути і відпочити.
...У сьогоднішньої весни
Пам’ятник Коханню
Випадок, відомий з телепередачі
«Шукаю тебе»
Пам’ятник Коханню
Солдат ворожий. Армія чужинська.
В полон узята. Жалюгідний стан.
Голодні очі. І - радянська жінка.
Від болю щільно стулені вуста.
Благання із очей. Окраєць хліба,
Простягнутий з жалю одному з них.
Почула, як розчулився, захлипав.
Скупа сльоза. І здивування лик.
Розгублено щось там своє белькоче -
До неї - видно, дякує за хліб.
І вдячністю палають сині очі.
І так триває, певно, кілька діб.
А потім все забулось - загубились,
Погнали бранців далі, шлях загув.
Мокрина на Вкраїні залишилась,
Він - італієць, згодом вдома був.
Та жінки не забув, кохання, схоже
На блискавку, розкраяло навпіл.
Хоч взяти шлюб із нею він не може -
Війна і ворожнеча. Кров і біль.
…Пройшли роки, змарніло біле тіло,
Вже навіть серце вкрила сивина.
Й саме життя вже майже пролетіло.
А з думки все не йде йому вона.
…Знайшов, приїхав -
літ під дев’яносто,
Вона й сама давно уже така.
З Італії дістатися непросто -
Летів на крилах - власних й літака…
Упевнився: жива. Обняв за плечі.
А більше й не потрібно вже йому.
І знов сльоза в очах його старечих
І щастя. І біда. «Чому? Чому?»…
Здивовані й розчулені нащадки
Їм пам’ятник звели - як оберіг -
Коханню. Вдячності.
І пам’яті - на згадку
Про почуття, що все життя беріг.
Про те, що нас, людей, любов лікує,
Вона тримає нас серед живих.
Господь всі вчинки наші ТАМ рахує.
І всім дарує, судячи по них...
Ступаємо в ту саму річку знову,
Ступаємо в ту саму річку знову,
І хто сказав, що двічі не зайдеш?
Несе мене ріка, ріка любові,
Нема у неї берегів і меж...
Як вперше, мені знов у небі сяють
Твоїх очей яскраві дві зорі,
А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»
Мене питає, кличе за поріг...
Не лічено років в журбі й печалі
По різні береги ріки ішли,
А сивина нам скроні обсипала
Й на них уже сніги давно лягли...
Не пізно повертатися, не пізно,
Якщо у серці біль іще живий,
Із безліч істин ти єдину визнав:
Якщо кохаєш, кидати не смій!
Краєзнавчу інформину підготувала провідний бібліограф Шпакова Н.