,

Форум
Фотоальбом
Оголошення
Наше опитування
Як ви вважаєте, чи потрібна нашій громаді бібліотека?
Так
Ні
Не знаю
Інше


Показати усі опитування
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930 
Архів новин сайту
Листопад 2018 (38)
Жовтень 2018 (77)
Вересень 2018 (51)
Серпень 2018 (28)
Липень 2018 (58)
Червень 2018 (75)
Наша адреса:

Костянтинівська центральна міська бібліотека знаходиться за адресою:
85113 м. Костянтинівка Донецької області
б/р Космонавтів, 11
тел. /факс(06272) 2-70-06
e-mail: konstlib(dog)ukr.net

Літній графік роботи с 1 липня по 31 серпня: бібліотека працює с 10:00 до 18:00. Вихідні - неділя, понеділок.

Проїзд від залізничного вокзалу автобусом №1,2,6 до зупинки "Універсам"

Банківські реквізити бібліотеки:

Рахунок № 35425007003007
УДК у Донецькій області
МФО 834016
Код організації (ЄДРПОУ) 00183816

 


Слов’янські апостоли: святі Кирило та Мефодій на перехресті історії та сьогодення

Центральна міська  публічна

бібліотека ім. М.Горького

Довідково-інформаційний сектор

 

«Словянські апостоли: святі Кирило та Мефодій

на перехресті історії та сьогодення»

Інформаційна закладка

Св.Кирило (світське ім’я Константин) народився у 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій — в 814 р. в місті Солунь, сучасна назва Фесалоніки (Греція) у сім’ї Лева — друнгарія, військового середнього чину. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була слов’янкою. Оскільки Солунь ІХ ст. був двомовним: місцева людність розмовляла грецькою мовою та болгаро-македонським діалектом, то св.Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли слов’янську мову. Не випадково на початку 60-х рр. ІХ ст., коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, то вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило та Мефодій походили з Солуня, а «солуняни, — за словами імператора Михайла Ш, — всі чисто говорять слов’янською мовою».

Молодший із солунських братів — Константин-Кирило освіту здобував у Константинополі у Магнаврській школі, найкращому навчальному закладі Візантії, де викладали Лев Математик та філософ, а згодом патріарх Фотій. Освітою Константина-Кирила опікувався сам логофет (державний секретар) Теоктист. У 850 або 851 р. Константин стає професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як філософ, але і як знавець інших мов. Окрім грецької, він досконало володів слов’янською та латиною, а також староєврейською мовою, адже при складанні слов’янської азбуки він використав ряд елементів гебрейсько-самаритянського письма.

Про молодість Мефодія, старшого брата Константина-Кирила, збереглося обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій був імператорським намісником на слов’янських (болгарських) землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар’єрі, постригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп, що поблизу сучасного міста Бурса у Туреччині.

Освіченість св.Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя — Константин-Кирило навіть одержав прізвисько — Філософ, — тому його часто залучали до різних дипломатичних місій. Нині достеменно відомо про так звану Сарацинську та Хозарську місії св.Кирила. У Сарацинській місії, яку очолював видатний візантійський дипломат ІХ ст. Григорій Асикрит, Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів з місцевими мусульманами. Так звана Хозарська місія, яка відбувалася головним чином в Херсонесі, на території сучасного Криму, стала знаменною тому, що під час цієї місії св.Кирило в херсонеській затоці виявив мощі св.Климентія, четвертого Папи Римського, якого тут стратили (втопили) близько 101 р. під час заслання.

Однак для слов’ян найважливішою місією св.Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм у 863 р. У середині ІХ ст. Великоморавське князівство активно бореться за незалежність від сусідніх франкських (германських) князівств. У політичній та військовій сферах великоморавський князь Ростислав досяг значних успіхів, однак церковне життя Великої Моравії й надалі залишалося цілком підпорядкованим франкському єпископату (ситуація, що дуже нагадує сучасний стан в українському православ’ї). Щоб обмежити недружні впливи сусідньої держави через церкву, у 859 р. князь Ростислав, бажаючи проповідувати християнське віровчення рідною мовою, вирішив запросити з Риму єпископа, який не був би пов’язаний із сусідніми князівствами. Однак Рим на прохання Ростислава відповів мовчанкою. Тоді великоморавський князь Ростислав у 861 чи 862 році звернувся до візантійського імператора Михайла III та патріарха Фотія з таким проханням: «Хоча і відкинули наші люди поганство і дотримуються християнського закону, нема у нас такого учителя, який розтлумачив би мовою нашою істинну християнську віру».

Слід наголосити, що Ростислав не просив прислати у Велику Моравію місіонерів, які охрестили б місцеву людність, як це суголосно стверджують радянські та українські дослідники. Велика Моравія була християнізована задовго до Моравської місії св.Кирила та Мефодія. Про це свідчить не лише слова князя Ростислава у зверненні до візантійського імператора, що «наші люди відкинули поганство і дотримуються християнського закону», які подають православні джерела, зокрема «Житія Кирила», а й низка інших фактів, серед яких вельми промовистими є такі: у 798 р. Велику Моравію відвідав архієпископ Арно із Зальцбурга, який тут, за свідченнями тогочасних джерел, висвячував храми, зустрічався зі священиками та проповідував місцевому люду; у 799 р. на Велику Моравію з титулом episcopus Sclavorum (єпископ слов’ян) було призначено Деодора, якого згодом замінили єпископи Отто та Осбалд; у 820 р. в Нітрі було збудовано величний кафедральний собор у романському стилі. Ці факти, на нашу думку, переконливо засвідчують, що вже на поч. ІХ ст. населення Великої Моравії було християнізоване завдяки зусиллям місій із Зальцбурга та Регенсбурга.

Імператор Михайло III та патріарх Фотій, побоюючись втручатися у релігійні справи Великої Моравії, що підпадала під сферу впливу Риму, задовольнили просьбу князя Ростислава лише частково. Вони не наважилися послати єпископа, проте доручили очолити місію ревним християнам, які намагалися у всьому чинити по-християнськи, та й, поза сумнівом, найталановитішим філологам свого часу.

Оскільки св.Кирило та Мефодій не були наділені ніякими привілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Моравії вони розпочали з каторжної праці: створювали та апробовували норми першої літературної мови слов’ян; активно перекладали основні конфесійні тексти, що дозволило б вести богослужіння слов’янською мовою; навчали слов’янської грамоти та богослов’я близько 50 учнів, які повинні були стати священиками. Ця праця, як свідчать джерела, тривала 40 місяців, після чого св.Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу подорож до Рима, де, як вони сподівалися, римські єпископи висвятять підготовлених ними священиків (самі вони такого права не мали), а також хотіли одержати офіційне визнання створених ними перекладів основних богослужбових текстів слов’янською мовою.

Якщо дискусії св.Кирила з тримовниками у Венеції мали, очевидно, напівофіційний характер, то активні переговори з Папою Римським мали визначальний вплив на результати та подальшу діяльність солунських братів серед слов’ян, а тому потребували від них неабиякого дипломатичного хисту. Найбільшим успіхом не лише св.Кирила та Мефодія, а й усього слов’янського світу можна вважати офіційне визнання Римом кирило-мефодіївських перекладів конфесійної літератури, що по суті прирівнювало у правах із трьома традиційними богослужбовими мовами і старослов’янську, норми якої заклали саме Кирило і Мефодій. Папа Римський навіть рішуче став на захист старослов’янської мови, добре зрозумілої тогочасним слов’янам, застерігаючи: «Якщо хтось із учителів, які прийдуть до вас, (…) насмілиться вас якось розбещувати, глузуючи з книжок на мові вашій, хай буде він не лише відлучений від церкви, але і відданий під суд, поки не навернеться. Бо це — вовки, а не вівці, яких треба розрізняти за плодами та обходити стороною».

Завдяки солунським братам слов’яни першими серед європейських народів здобули право говорити з Богом рідною мовою. При цьому слід наголосити, що св.Кирило і Мефодій зуміли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов’янської мови. Це помітно сприяло єдності церкви, зміцнювало східну і західну гілки християнства, тоді як адепти запровадження у церковне життя інших європейських мов, зокрема англійської, німецької, нерідко породжували церковні розколи.

Окрім визнання Папою Римським офіційного статусу старослов’янської мови, ще ціла низка промовистих вчинків апостольської столиці спростовує поширені нині в Україні міфи про ворожість Риму до солунських братів та про їхню «невтомну й безкомпромісну боротьбу» з Римом. Так, за свідченнями «Житія Кирила», що належить до православної традиції, Папа Адріан ІІ прийняв слов’янські книги, освятив їх та передав їх у знаменитий римський собор Санта-Марія Маджоре, а єпископам Формозі Портуенському, який згодом став Папою, та Гаудеріху Веллетрійському доручив прийняти іспити й висвятити належно підготовлених учнів Кирила та Мефодія. Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул archiepiscopus Pannoniensis — архієпископ Паннонcький. Із приходом солунських братів до Риму літургії старослов’янською мовою урочисто відправлялися у найбільших храмах Риму: Апостола Петра, апостола Павла, святого Андрія, святої Петроніди та ін.

Коли на початку 869 р. св.Кирило захворів та помер, то Папа, визнаючи величезні заслуги покійного, всупереч традиції, запропонував, щоб св. Кирила було поховано в усипальниці пап — соборі св.Петра, але за наполяганням Мефодія св.Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму св. Климента; його мощі і нині тут зберігаються.

Прагнучи зберегти слов’янську богослужбову традицію, Рим, у міру своїх можливостей, сприяв діяльності архієпископа Мефодія після смерті його брата: коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув’язнили Мефодія, «віддячивши» йому у такий спосіб за виведення з-під їх впливу великоморавської єпархії, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата Павла з Анцони, який зміг визволити Мефодія.

Життя і діяльність св.Кирила та Мефодія показує, що для них не існувало прірви між Римом та Константинополем. Будучи наближеними особами до патріарха Фотія, який мав не найкращу репутацію в Римі, св.Кирило та Мефодій сміливо звертаються з проханням визнати богослужбові переклади слов’янською мовою та висвятити їх учнів, які проповідували б слово Боже рідною мовою, до не знайомого їм Риму, хоча ці проблеми їм набагато легше було б вирішити в Константинополі, у прихильного до них патріарха Фотія. Однак опосередковане втручання Фотія у справи Великої Моравії поглибило б суперечності Риму та Константинополя, тому св.Кирило та Мефодій відкидають цей шлях та обирають незмірно важчий, який не зашкоджував би церковній єдності. Як вияв доброї волі та глибокої поваги до західної традиції християнства можна розглядати дарунок солунськими братами Риму мощів св.Климента. Нетлінні мощі св.Климента знайшов св.Кирило, який і подарував цю християнську святиню саме Риму, місту, з яким пов’язана діяльність Климента.

Таким чином, право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства св.Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, створили першу слов’янську азбуку — глаголицю; по-друге, витворили норми першої літературної мови слов’ян — старослов’янської; по-третє, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою; по-четверте, підготували цілу когорту учнів (близько 200), серед яких уславлені Климентій Охридський, Горазд, Ангелар, Наум, Сава, Семижизнь, Каїх та ін., які стали достойними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві; по-п’яте, завдяки неперевершеному дипломатичному хисту св.Кирила та Мефодія слов’яни першими в Європі офіційно здобувають право говорити з Богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності християнської церкви і в минулому, і нині.

Св.Кирило та Мефодій показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття. Саме тому свято рівноапостольних св.Кирила та Мефодія, яке відзначається 24 травня, дає добру нагоду для осмислення духовного заповіту видатних слов’янських просвітителів, апостолів слов’янства, які, не забуваймо, прислужилися і до становлення християнської культури українців в часи Русі-України і спадщина яких допоможе відповісти на виклики ХХІ століття.

 

 

Радимо прочитати:

 

   Белей М.  Славянские апостолы  Кирилл и Мефодий. //Зеркало недели.-2004.-22 мая.-С.23.

 

Истрин В. А. 1100 лет славянской  азбуки. М.: Наука, 1988.-192с.

 

  Камчатнов А.  Старославянский язык.   Курс   лекций.- М.:Флинта,1998.-152.

 

  Лєуто О.І. Старослов’янська мова. Підручник для філософських факультетів. -К.: Вища школа, 2001.-255с.

 

 Сперанский М.Н. История древнерусской литературы. - Изд Сан-Петербург: Фламинго , 2002.-544с.

 

Шановні користувачі!

 

Інформаційні ресурси нашої бібліотеки до ваших послуг. Якщо ви хочете знайти  як найбільше інформації  з цієї теми звертайтесь до розділів Систематичного каталогу бібліотеки 83,34рос та 81.2Р, Інформаційно-предметної картотеки, Систематичної картотеки статей та Електронного каталогу.

 

Ми чекаємо на Вас в довідково-інформаційному секторі.

 

Інтернет ресурси з цієї теми  для Вас:

litopys.org.ua/ukrmova

pravopys.vlada.kiev.ua

history.franko.lviv.ua

orthodoxy.org.ua

www.day.kiev.ua

 

Закладку підготувала провідний бібліограф Шпакова Н.М.

 



Обсудить на форуме