Луч жжёт ладонь?
Старайся удержать.
Боль сердце жжёт –
Старайся не сломаться.
Тропа крута –
Старайся не дрожать:
Страх не даёт к вершинам подниматься.
Попробуй не бояться высоты
И пропастей бездонных не пугаться,
Ведь чище воздух и нежней цветы
В горах,что к небу вечному стремятся.

Ещё живу, ещё пишу стихи
И улыбаюсь солнышку и лету.
Простите мне невольные грехи,
Какие можно отпустить поэту.
Ещё учусь искусству быть собой
И радуюсь цветам, теплу и свету
И деревцу, что веточки к рассвету
Всё тянет жадно над моей судьбой.

Не воплощать смирение и мудрость,
А просто жить ,не думая зачем.
Не дуясь по утрам на неба хмурость,
Не растворяясь в тысячах проблем,
Не сетуя, что денег слишком мало,
Что мысли по ночам мешают спать.
А если сердце от забот устало,
Попробуй в небе с птицей полетать.

Отсюда всё начинается.
Земля –колыбель вращается.
О райских краях мечтается,
Но помним мы все о нём.
Пусть многое в нас меняется,
Но детство не забывается,
А память всё возвращается
В надёжный и хрупкий дом.
С его голубыми дымками,
Заезженными пластинками
И снами ,что невидимками

Эта снегом завороженная даль
Да свечи горящей отблеск на столе.
Что поделать: ведь за окнами февраль.
Укажи ты мне дорогу в феврале.

Эта в сердце затаённая печаль
И снежинок очертанья на стекле.
Что поделать: ведь за окнами февраль
Ты помилуй мою душу в феврале.

Только нет душе покоя.И сама

Чтобы сердце не болело,
Чтобы автор не мельчал,
Чтоб карать – так уж за дело,
Чтобы дворник не стучал.
Чтобы ложка да к обеду,
Чтобы к празднику пирог,
Чтоб не вздумалось соседу
Сыпать мусор под порог.
Чтобы свет всегда в окошке,
Чтоб наряд всегда к лицу,
Чтобы белый гриб в лукошке,

Взгляните на себя со стороны…
И вас насквозь пронзает взгляд колючий
Того,чей узкий лоб мрачнее тучи,
А мысли чёрной зависти полны.

Взгляните на себя со стороны…
Глазами тех, кто сам с собою в ссоре?
Кто в радость превратил чужое горе?
Кому укоры совести смешны?

               Страшні слова,коли вони мовчать.
                          Л.Костенко.
Блаженна мить,коли звучать слова,
Коли вони комусь такі потрібні,
Коли душа просвітлена й жива
Перебирає їх, мов струни срібні.

Поклич мене – я з вирію прийду,
Поклич мене один на цілім світі.
Крилом я розведу твою біду
І зникну десь у струменях блакиті.
Мов яблунька уквітчана в саду,
Явлюсь тобі не тінню і не тлінню.
Поклич мене – я з вирію прийду,
Віддам всю душу буйному цвітінню.
До вуст твоїх прозоро доторкнусь

Налипання мокрого снігу.
Змажеш лижі – мерщій вперед!
І врізаєшся ти з розбігу
У холодний пухкий замет.
Ти, снігурка у білій шубці,
Розсипаєш криштальний сміх.
Прогоряють дрова у грубці,
І хвилини стишують біг.
Нас уже не ляка розлука,
Ця хатинка – захист від бур,
Де на ранок у шибку стука

Зошитів стоси і чай з лимоном,
Слоїк з варенням і тихе скерцо.
Виправлю я , як завжди, червоним
Помилки прикрі мойого серця
Плани,конспекти – чи все зробила?
Боже, невже ж то життя минає?
Іноді відчай ламає крила,
Часом натхнення крила здіймає.
Що там попереду? Старість?Безвість?

Ми з тобою
Ми з тобою в одному небі,
Ми з тобою в одному морі ,
Ми з тобою в одному щасті,
Ми з тобою в одному горі.
Ми з тобою удвох полинем
Поміж хмар там, де срібна зірка.
Ми з тобою удвох покинем
Світ, де тужать і плачуть гірко.
Ми з тобою удвох злетимо,
Де веселка і грім небесний,

Надворі осінь,як мої літа.
І дні стоять прозорі, нехолодні.
Розлита у повітрі теплота,
І тоне зір у голубій безодні.

І сонце гріє,а не припіка,
Серпанком сивим стелиться туманець.
Іще не різко золото й багрянець
Торкаються кленового листка.

Не покидай мене, різьблений мій,

                                           С О Д Р У Ж Е С Т В О

Центральная городская публичная библиотека им. М. Горького

   Март, как ему и положено, капризничает. То холодно, то солнышко улыбается ласково.

Традиційно в кінці березня в бібліотеках м.Костянтинівка проходить тиждень  дитячого та юнацького читання  “Я – книжка, Я – товариш твій”. Діти заздалегідь готуються до цього свята.

Центральна міська публічна бібліотека ім. М. Горького

Довідково-інформаційний сектор