«Люблю свою Донеччину. Її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю і її людей, невтомних трударів землі, заводів, фабрик, шахт. Любив завжди, люблю й сьогодні, як мені здається, у годину негоди, асиміляції, байдужості моїх земляків-українців до національної культури, навіть до рідної мови , люблю її природу, дику , неповторну… » – так писав про цей край письменник-дисидент, побратим Василя Стуса – Олекса Тихий, наш земляк , який народився в селі Іжівка Костянтинівського ройону.
Перші поселення на території сучасного Донбасу сягають епохи палеоліту. Пізніше їх змінили кочові племена, які мчали донецькими степами з боку в бік. Тут побували елліни, скіфи, гунни, готи, кіммерійці, сармати, анти, хозари, печеніги та інші войовничі племена.
До речі, за свідченням батька історії Геродота, саме на півдні Донбасу висадилося плем'я амазонок, яких греки взяли в полон після битви біля Фермодонта. У морі амазонкам удалося захопити кораблі й перебити еллінів, але вони не знали морської справи й після довгого блукання прибилися до берега в районі сучасного Бердянська чи Маріуполя. Тут вони воювали із племенами скіфів, а пізніше скіфські вожді припинили ворожнечу й відрядили до амазонок своїх юнаків, які оселилися поруч. Із часом племена зійшлися, і дівчаток, які народжувалися в них, лишали амазонкам, а хлопчиків – скіфам.
Згадується цей край і в давньоруських пам'ятках. Саме сюди ходив своїм історичним походом князь Ігор, щоб «Дону шоломами напитися» (Доном називали нинішній Сіверський Донець). І обіцянки Ярославни «умочити бобровий рукав у річці Каялі», щоб утерти княжеві рани – теж про цю землю (нині про Каялу не відомо нічого, але деякі науковці вважають, що йдеться про річку Макатиху, під Слов'янськом).
Іще одна історична битва за участю руських князів відбулася в травні 1223 року на донецькій річці Калці. Туди вирушили, щоб стати на прю з монголо-татарами три Мстислави – галицький, київський та чернигівський із молодшими князями та їхніми дружинами. Саме тут русичі зазнали нищівної поразки (лише киян полягло в тій битві 10 тисяч), яка відкрила татарам шлях на Київ. І саме тут татари влаштували бенкет на тілах переможених, прикривши їх дошками.