КЗК «ЦСПБ»

Центральна міська публічна бібліотека

Довідково - інформаційний сектор

(до Міжнародного дня рідної мови) 

Історична довідка

       Щороку, 21 лютого, світова громадськість відзначає Міжнародний день рідної мови. День був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

     За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов. Майже половина з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.

     Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

    Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

     Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

   Наука, що досліджує розвиток мови, складається з ряду історико-лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови), кожна з яких має свій об’єкт вивчення. Однак усі вони підпорядковані спільній меті, і як окремі частини складають єдину науку – історію мови.

     Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

    Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

    Згадаймо слова В. Сосюри: "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, "національна мова входить у поняття національної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

   Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.

 

Ганич Д. І. Російсько-український і українсько-російський словник / Д. І.Ганич, І. С. Олійник. – 6-те вид., стер. – К. : МП "Фенікс", 1992. – 560 с.

Російсько-український і українсько-російський сучасний словник. 65000 слів та словосполучень. Словник імен і географічних назв. Слова й словоформи з літерою Г / укл. М. Зубков. – Х : Фоліо, 2003. – 622 с. 

Іваницький С. Російсько-український словник / С. Іваницький, Ф. Шумлянський. – К. : Обереги, 2006. – 528 с.

Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення. – К : Вища шк., 2001. – 351 с.

Андерш Й. Ф. Російсько-український словник наукової термінології:Суспільні науки / Й. Ф. Андерш, С. А. Воробйова, М. В. Кравченко. – К. : Наук. думка, 1994. – 600 с.

Войналович О. Російсько-український словник наукової технічної мови

(термінологія процесових понять) / О. Войналович, В. Моргунюк. – К. : Вирій, 1997. – 256 с.

Російсько-український українсько-російський сучасний словник + граматика / упор. О. В. Грушевський, Г. М. Коляда. – Донецьк : ТОВ ВКФ "Бао", 2003. – 480 с.

Російсько-український українсько-російський сучасний словник 65000 слів та словосполучень. Словник імен і географічних назв / упор. М. Г. Зубков. – Х. : Школа, 2006. – 620 с.

Демська О. М. Словник омонімів української мови / О. М. Демська, І. М.Кульчицький. – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с.

Полюга Л. М. Словник українських морфем. Близько 40000 слів. – Львів Світ, 2001. – 449 с.

Словник фразеологізмів української мови / укл. В. М. Білоноженко та ін. – К Наук. думка, 2003. – 1097 с

Сучасний орфографічний словник української мови 60000 слів / укл. С. В.Музичук. – Донецьк : БАО, 2003. – 768 с.

Сучасний російсько-український українсько-російський словник / укл. М.Зубков. – 3-тє вид., випр. і доп. – Х. : Ранок, 2005. – 720 с.

Сучасний російсько-український українсько-російський словник 50000 слів + граматика / упор. М. А. Тищенко. – Донецьк : БАО, 2006. – 688 с.