КЗК « ЦСПБ»

Центральна міська публічна бібліотека

Довідково - інформаційний сектор

 ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ ПРАВА -2018

Шановні користувачі! 

    Відповідно до Указу Президента України від 08 грудня 2008 року №1149/2008 "Про Всеукраїнський тиждень права” Всеукраїнський тиждень права проводиться щороку в тиждень, який включає 10 грудня – День прав людини. Він відзначається в знак проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2018 року № 681-р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2018 році Всеукраїнського тижня права» передбачено проведення протягом 10-14 грудня ряду інформаційно-роз’яснювальних заходів (навчань, бесід, екскурсій,  висвітлення у соціальних мережах тощо) з питань забезпечення додержання та поваги до прав і свобод людини й громадянина, запобігання їх порушенням з метою підняття рівня правової культури та набуття громадянами необхідного рівня правових знань.

    Загальна Декларація Прав Людини (ЗДПЛ) — декларація, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в Паризькому палаці Шайо. Декларація стала результатом безпосереднього досвіду Другої Світової Війни і представляє першоглобальне вираження невід'ємних прав, які мають усі люди.  Повний текст опублікований Організацією Об'єднаних Націй на її веб-сайті. 

    Декларація складається з 30 статей, які лягли в основу наступних міжнародних договорів, у регіональних документах по правах людини, національні конституції та інші закони. Міжнародний законопроект з прав людини складається з Всесвітньої Декларації Прав Людини, Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до неї. У 1966 році Генеральна Асамблея прийняла два докладних договори, які завершують Міжнародний законопроект про права людини. В 1976 році, після того як договори були ратифіковані достатнім числом окремих націй, законопроект набув статусу міжнародного права.

Декларація введена в експлуатацію в 1946 році і була розроблена протягом двох років Комісією з прав людини. Комісія складалася з 18 членів різних національностей та політичних поглядів. Загальна декларація прав людини, Редакційний комітет під головуванням Елеонори Рузвельт, яка була відома своєю правозахисною діяльністю.

За дорученням генерального секретаря ООН підготовку проекту Декларації очолив канадець Джон Пітерс Гамфрі. Незадовго до того, як його призначили директором Відділу прав людини ООН. Для роботи над підготовкою документа, що спочатку мислився як міжнародний законопроект про права була утворена комісія з прав людини. 

Британські представники були вкрай розчаровані, що пропозиція мала моральне, але не юридичне зобов'язання.  (І його не було, поки в 1976 році Міжнародний пакт про громадянські і політичні права не набули чинності, надаючи юридичний статус найбільшій декларації).

Членство в комісії за задумом мало представляти все людство. До комісії ввійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франції, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Філіппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії.  До відомих членів комісії входили Елеонора Рузвельт зі США (яка була головою), Рене Кассен з Франції, Чарльз Малик з Лівану, П.К Чанг з Республіки Китаю, і Ганза Мехта з  Індії. Хамфрі впровадив початковий проект, який став робочим текстом комісії. 

Проект був внесений на обговорення комісії з прав людини економічної і соціальної Ради, третього Комітету Генеральної Асамблеї, перш ніж бути поставленим на голосування. В ході цих обговорень було зроблено багато поправок і пропозицій державами-членами ООН.

Згідно Алана Карлсона в Глобалізації сімейних цінностей про сімейні фрази в декларації були результатом впливу християнсько-демократичного руху на Касині і Маліку Прийняття

Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 з 40 голосами «за». Голосів «проти» не було, а 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія).[4]. Гондурас і Ємен — як члени ООН на той момент — не голосували або утрималися. Положення в Південній Африці можна розглядати як спробу захистити свою систему апартеїду, яка явно порушувала низку статей Декларації. Стриманість делегації Саудівської Аравії  було викликано, насамперед, двома статтями  Декларації: Стаття 18, яка говорить, що кожен має право «змінювати свою релігію або переконання»; і стаття 16, на рівних правах шлюбу. Шість комуністичних країн утрималися, вважаючи, що Декларація не пішла досить далеко  в засудженні фашизму і нацизму. Елеонора Рузвельт віднесла стриманість з радянського блоку до статті 13, за умови, що право громадян на виїзд з своїх країн. , яка надавала право громадянам покидати їхні країни.

За декларацію проголосували: Афганістан, Аргентина, Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Китай, Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Ефіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, Ісландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван, Ліберія, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина, Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела..

Незважаючи на значну роль канадця Джона Гамфрі в підготовці Декларації, канадський уряд спочатку утримався при голосуванні за прийняття проекту, однак проголосував за остаточний варіант..

9 грудня громадянин світу Ґеррі Девіс та його «Рада солідарності» зібрала на Зимовому велодромі 20 тис. парижан. «Рада солідарності» закликала до створення світового уряду, внаслідок чого країни комуністичного блоку утрималися при голосуванні, а не проголосували «проти». Хоча ідея світового уряду та демонтажу нації вигідна транснаціональним компаніям. Елеонора Рузвельт писала:

Ґеррі Девіс, юнак, який в Парижі як громадянин світу […] зумів отримати підтримку деяких інтелектуалів і навіть отримав телеграму від Альберта Ейнштейна, в якій говорилося, що ООН ще не досяг миру. ООН, звісно, огранізована не для того, щоб досягти миру. Це повинні зробити самі уряди. Але ООН покликана зберегти мир, і, на мою думку, робить це дедалі краще щодня. Під час пленарного засідання Генеральної Асамблеї цей юнак намагався виголосити промову з балкону щодо того, наскільки некомпетентна ООН у вирішенні поставлених перед нею завдань. Наскільки краще було б, якби пан Девіс організував свою урядову організацію і започаткував міжнародний всесвітній уряд. Усі, хто пристав би до нього, довідалися б, що в них немає національності, а тому, не турбуючись про інтереси окремих країн, усі разом розвинули б… почуття цілковитої співпраці між усіма народами й готовність прийняти закони, затверджені їхнім надурядом.

Загальна декларація прав людини  [Електронний ресурс]  //Законодавство України.– Електронні дані. –– Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015?lang=uk   , вільний  (дата звернення 11. 12 .2018 р.). – Назва   з екрана .-Мова укр.

Провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Н.