Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися аж до звільнення Києва від окупації.

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

24 вересня 1941 року на Хрещатику були підірвані будинки, у яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 тисячі м?, без даху над головою залишилося близько 50 тисяч осіб. Нацисти звинувачували в пожежі та вибухах євреїв і використали це як привід для знищення єврейського населення.

Наприкінці вересня 1941 р. зондеркоманда захопила дев’ять провідних рабинів м. Києва і наказала їм зробити відозву: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…»

27—28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Хто з громадян проникне в залишені квартири і привласнить собі речі, буде розстріляний». Маса людей, які рухалися з різних районів міста, зливалася в один потік на вул. Мельникова. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30—40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи і цінності. Документи в поспіху кидали в мішки а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…

За кілька днів після розстрілів Бабин Яр відвідав німецький фотограф Йоганнес Хеле. Він зробив світлини того, як солдати СС розбирають речі розстріляних, а військовополонені під їх командою закопують яр.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були службовцями НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 150 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 тисяч людей, з них приблизно 65–70 тисяч євреїв.

Трибуналом по айнзацгрупах (англ. The Einsatzgruppen Case) встановлено, що розстріли 29 та 30 вересня 1941-го року в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції (нім. Polizei-Bataillon) порядку полку поліції «Південь». У публіцистичних статтях різних авторів можна знайти документально не підтверджену інформацію, тобто міф, про участь українців у розстрілах, зокрема Буковинського куреня, (якого взагалі на той час не було в Києві). Вище згадані 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) — це військові підрозділи Третього Рейху, у яких служили тільки німці і які були сформовані на території Німеччини до початку війни з СРСР. Ці 45 і 303 батальйони німецької поліції порядку (нім. Ordnungspolizei) разом з іншими німецькими батальйонами поліції порядку брали участь в злочинах Голокосту на окупованих німцями територіях.

За свідченнями штандартенфюрера СС Пауля Блобеля під час трибуналу та за підтвердженням 106 звіту айнзатцгруп, українська міліція (поліція) вивісила оголошення у Києві. Крім того, німці на окупованих територіях озброювали українську допоміжну поліцію дуже обмеженою кількістю гвинтівок та патронів до них, не включаючи до озброєння кулеметів, з яких проводилися розстріли у Бабиному Яру. Характерно, щоб применшити власну вину в масових убивствах, вчинених айнзатцгрупами, керівники айнзатцгруп та зондеркоманд під час судового процесу («The Einsatzgruppen Case») описували та наголошували на участі у вбивствах інших допоміжних військових підрозділів, що безпосередньо не входили у структури айнзатцгруп і за акції яких вони не могли нести відповідальності, однак при цьому вони жодного разу не згадали про участь підрозділів української міліції (поліції) у розстрілах у Бабиному Яру, що не заважає російській пропаганді посилатися на процес у цій вигадці.

Радимо звернутися: 

Бабин яр:людина, влада, історія. Документи і матеріали. Електронне видання.  [Електронний ресурс]  //– Електронні дані. –– Режим доступу: http://history.kby.kiev.ua/  , вільний  (дата звернення  29. 09 .2020 р.). – Назва   з екрана .-Мова укр.

Ресурс містить архівні документи, фотографії, кінохроніку та наукові статті, присвячені історії Бабиного Яру від кінця XVIII до початку XXI ст. Центральною темою є трагедія часів Другої світової війни та Голокосту, коли 29–30 вересня 1941 р. нацисти розстріляли тут майже 34 тис. євреїв, а у подальші два роки розстрілювали всіх, хто вважався їх ворогами: євреїв, ромів, радянських військовополонених і підпільників, українських націоналістів, комуністів, душевнохворих, заручників, в’язнів Сирецького табору. Історію трагедії та пам’яті про неї подано в широкому контексті історії м. Києва.