Олександра Блока без перебільшення можна назвати класиком світової поезії. Талановитий  і самобутній поет, яскравий представник символізму.  Олександр Блок написав свої перші вірші ще до гімназії. У 14 років він видавав рукописний журнал «Вісник», в 17 - ставив п'єси на сцені домашнього театру і грав в них, в 22 - опублікував свої вірші в альманасі Валерія Брюсова «Північні квіти». Творець поетичного й таємничого образу Прекрасної Дами, автор критичних статей, Блок став одним з найвідоміших поетів Срібного століття.

         На черговому засіданні літературного об’єднання «Дзеркало» мова йшла саме про цього відомого поета. Підготував літературне знайомство місцевий поет, член ЛІТО «Дзеркало» Петро Панасенко. Доповідь Петра Михайловича була цікавою та пізнавальною. Ми дізналися цікавих фактів біографії Олександра Блока, ознайомилися з творчістю поета, мали змогу подивитися відеофільм за життям і творчістю відомого письменника. І що саме цікаве – Петро Михайлович так захопився творчістю Олександра Блока, що почав, без перебільшення, титанічну працю по перекладанню поезій Блока на українську мову! І має плани видати власну збірку! Тож побажаємо Петру Михайловичу  успіхів та натхнення! 

           
                         А зараз знаменитий вірш О. Блока «Незнайомка» в перекладі П. Панасенка.

                                                            

Вже  попід  вечір  по  кав'ярням

Повітря  дике  та  палке,

Від  нього  все  стає  примарним,

Таке  задушливе,  п'янке.                               

А  там  і  пилом  припорошений,

Мовчазним  привідом  ввійде

У  серце  сум,  як  гість  непрошений --

Розради  не  знайдеш  ніде.

У  сутінках  поза  шлагбаумами,

Заламуючи  котелки,

Серед  канав  гуляють  з  дамами

Як  ті  гульвіси — диваки.

Над  озером  скриплять  уключини,

Жіночий  чути  зойк  та  сміх,

А  в  небі  місяць,  як  приручений,

Щербатий,  дивиться  на  всіх.

І  кожний  вечір  друг  однаковий

В  моєму  келиху  пливе;

Його  обличчя — образ  знаковий,

В  примхливій  пам'яті  живе.

Мов  ті  лелеки  на  дзвінниці

Лакеї  втомлені  стирчать,

З  очами  зтухлими  п'яниці

"In  vino  veritas!”  кричать.

І  кожний  вечір,  дивом  створений,

(Чи  то  ввижається  мені?),

Дівочий  стан,  в  шовка  обгорнений,

В  туманнім  майоріть  вікні.

Неквапно,  пройде  поміж  п'яними,

Все  без  супутників,  одна,

Духами  вразить  всіх  духмяними,

Вона  сіда  біля  вікна.

Повіють  древніми  повір'ями

Її  принадливі  шовка,

В  жалобі  капелюшок  з  пір'ями,

В  браслетах  вузенька  рука.

І  дивній  близькістю  закований,

На  вуалетки  дивлюсь  тінь,

І  бачу  берег  зачарований

І  неозору  далечінь.