Центральна міська публічна бібліотека 

Костянтинівської міської територіальної громади 

Довідково - інформаційний сектор

Як відзначали українську Соборність після проголошення Акта Злуки

1919 . "На дворі стояла зимова погода та кріпкий сивий мороз. Снігом вкриту Софійську Площу залили маси народу, –

так описує день проголошення Акта Злуки у 1919 році в спогадах "Від легенд до правди” Лонгин Цегельський – політик, дипломат, на той час був секретарем іноземних справ ЗУНР. –

По боках площі військо, наші Січові Стрільці, що у французьких шоломах виглядали ще рослішими, утворили чотирикутник, призначений для духовенства і представників держави… Українські прапори лопотіли у вітрі на високих щоглах. Ось так виглядала Софійська Площа, коли о 12-й вполудне ми, західноукраїнська делегація в силі 65 голов, Директорія та придніпрянський уряд і штаб, заїхали на неї військовими самоходами.

Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.

Ми стояли двома групами – представники двох українських земель… По галицькому боці переважно селяни в своїх місцевих ношах, по боці Придніпрянців самі інтелігенти. По галицькому боці старші люди, деякі сивоволосі, по боці Придніпрянців відносно молоді люди. Між галичанами я був один із наймолодших; між Придніпрянцями Чехівський, Винниченко, Петлюра і Мартос – хоч дещо молодші від мене – були найстаршими…

Та ось пролунала команда почесного куреня: "Позір!” і прапор його схилився до половини. Десь на Печерську залунав  перший гарматний стріл… Рівночасно з першим стрілом загули дзвони на Мазепинській Дзвіниці Софійського Собору. З великої брами Собору вийшла церковна процесія: золототкані корогви, блискучі патериці, духовенство в святочних ризах…

Після молебню заграв марш і почали рухатися військові колони. Лави за лавами…понад 10 000. Першою появилася кіннота – Придніпрянці. Коні чудові, козаки один в одного! Їхали свобідно, по-козацьки вигукуючи "Слава!”. Публіка вітала їх одушевлено. За кіннотою полки піхоти. Салютували шаблями. Аж ось публіка, нагло загуділа, закричала: "Слава! Слава! Слава!”. В залізних шоломах, рослі, стрункі наближалися Січові Стрільці. Наче могутня, думкою керована машина, ішли їх лави – самопевні, здисципліновані.

Увесь час, як вони проходили живою рікою гриміло "Слава!”

За полками Київських Січових Стрільців чути тяжкий гуркіт. Це артилерія. Польові гармати, батареї за батареєю. А далі мортири, гавбиці. По чотири пари коней тягне їх. Залізо бряжчить якось грізно. Накінець кілька панцирних авт. За панцирниками кіннота і кінець дефіляди”.

Так 22 січня 1919 року відбувалося офіційне урочисте проголошення злуки Наддніпрянської та Західноукраїнської Народної республіки.

Невдовзі уряд УНР залишив Київ, який захопили більшовики. Більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині.

За часів радянського панування на Наддніпрянщині проголошення незалежності УНР (22 січня 1918) і День Соборності не відзначали і згадки про ці події були табуйовані. На Західній Україні та на еміграції українці, наскільки дозволяли обставини, зберігали традицію відзначення злуки.

У 1920-30-ті роки святкові заходи зводилися до урочистих академій. Їхні програми друкувалися в україномовній пресі. Обов’язковим елементом таких заходів було виголошування урочистих промов, зачитування тематичних рефератів, декламування віршів, а на завершення - мистецька частина. А ще в періодиці публікувалися історичні документи - передвступний договір, ухвала Української Національної Ради (у Львові) про злуку, Універсал Директорії про злуку. Для емоційного піднесення також друкувалися спогади учасників проголошення злуки у Києві.

1926 

У США Український народний союз зі сторінок газети "Свобода” закликав українців зібратися в Українському народному домі, щоб "показати, що соборність живе в наших серцях, що ідея соборної України рівнозначна у нас з ідеєю вольної України, що ми готові боротись за неї, поки не впадуть кордони, що покраяли Україну, і доки всі частини України не стануть одним тілом раз і навіки”.

Під час урочистої академії, організованої Союзом українських товариств Нью-Йорка активісти збирали грошові пожертви, які використовувалися на потреби інвалідів українських армій та для українських інституцій у Чехо-Словаччині.

Запрошення від Українського Республікансько-Демократичного Клубу та Української спільноти в ЧСР на святкування 13-ї річниці проголошення незалежності УНР та 12-ї річниці Злуки. Січень 1931. Центральний державний архів зарубіжної україніки.

1932 31 січня 1932 року українські громади штату Нью-Йорк влаштували масштабне святкування Дня Соборності в Українсько-американському горожанському клубі у Водервліт. 700 запрошених гостей із задоволенням слухали промови керівників українських громад. На завершення ухвалили резолюцію з протестом проти переслідувань поляками українського населення на західноукраїнських землях. Резолюцію надіслали до Ліги Націй, урядів США та європейських держав. Пожертви, які вдалося зібрати під час заходу передали Українській військовій організації. 

1935 16-ту річницю Злуки українці містечка Пассейк штату Нью-Джерсі поєднала з вшануванням пам’яті Михайла Грушевського. 22 січня 1935 року в українській церкві відбулася Служба Божа. Увечері – урочиста академія і святковий концерт, на якому  виступав хор Лисенка. 

1939  Після набуття автономії Карпатською Україною її уряд урочисто відзначив 20-ту річницю проголошення Злуки. День 22 січня 1939 року став символом національного єднання жителів краю з українцями по інший бік Карпат.

Василь Гренджа-Донський (1897 – 1974) із Закарпаття. Автор поезій, історичних повістей. Один із творців Карпатської України, редактор «Урядового Вісника Правительства Карпатської України», приятель «Пласту», редактор пластових часописів і видань, редактор щоденної газети Карпатської України «Нова свобода». Працює фінансистом.

Подіям 1938-39 років на Закарпатті присвячує книгу спогадів «Щастя і горе Карпатської України».

 Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт, заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина, навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. 

Прем'єр-міністр Августин Волошин виступає на святі соборності в Хусті. Зліва від нього: Іван Рогач, справа - Головний командуючий «Українського пластового уряду Карпатської України» Степан Пап («Пугач») та греко-католицький священик о. Віктор Желтвай. 

Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні прапорів і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Під звуки маршових пісень легко маршувати, радість, утіха і якась невимовна гордість підносить душу.

Учасники мітингу на День Злуки у Хусті. 22 січня 1939 р.

Три години тривав похід вулицями нашої столиці і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі. Вже речники промовляли з півтора години, як з’явився прем’єр Волошин, що якраз прибув з подібних зборів у Білках. А в Білках учасники вигукували: "Геть з чехом міністром, хочемо міністра українця!”

Вже кінчалися збори, як влетіло авто міністра Ревая, що повернувся із  маніфестаціиних зборів у Сваляві. Це колишня твердиня фенциківщини, тепер ось часи змінилися і святкує і Свалява з нами”.

1940-ві Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія 22 січня, як День державності та соборності України визнавали за одне з найбільших національних свят. ОУН мала на меті розбудову незалежної української держави на всіх українських етнічних землях.

Присяга вояка Української Повстанської Армії мала такі слова:

«Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю ycix Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу».

Наказ командира з’єднання груп «33» військової округи «Турів» Кайдаша за грудень 1944 року зобов’язував:

«1. Провести підготовку до відсвяткування річниці Свята Соборності (22 січня) та Свята Крут. 2. Підготовити відділи до прийняття присяги на Свята Крут». А директивний документ командування армії «Напрямні та плян виховно-політичної роботи в УПА» від 1 січня 1945 року в розділі «Національні свята» чітко визначав, що «В дні 22 січня перевести з вояками та командним складом Свято Соборності і незалежності українських земель. Кличі на це свято такі: «22 сiчня 1918- 22 сiчня 1919», «Cлaвa Укpaiнськiй Caмoстiйнiй Coбopнiй Дepжaвi!», «Xaй живe Укpaїнськa Haцioнaльнa Peвoлюцiя!"

"День 22 січня - це наше найбільше національне свято, свято - Самостійної й Соборної Української Державності! - йдеться у наказі ОУН від 22 січня 1946 року. - Ідеал 22-го січня - це наш всенародний ідеал, наше прагнення і наша ціль! Присягаємо, що не зложимо зброї, не перервемо боротьби, не завернемо з шляху Національної Революції, доки знову не здійснимо цього Великого Святого Ідеалу, доки не здобудемо Української Незалежної Держави!”.

1955  20 січня 1955 року в конгресі США митрополит Української православної церкви США Іоан Теодорович та протоігумен Чину святого Василія Великого (чернечий орден Української греко-католицької церкви) Микола Когут "з нагоди роковин української державності і соборності” провели молитву "За український народ та його волю”.

1956

Українське національне об’єднання Канади звернулося до українських осередків, парафій у Торонто із закликом: "...у День Державності і Соборності на домівках піднести український національний прапор і канадійський державний прапор”.

1989 В УРСР перше відзначення Злуки відбулося у Львові 22 січня 1989 року. Організували його члени Марійського товариства «Милосердя» та Української гельсінської спілки. На подвір’ї собору св. Юра зібралися львів'яни для участі у молебні, який проводив монах греко-католик. Міліція не заважала, натомість представники Російської православної церкви увімкнули музику з гучномовців. 

1990  21 січня 1990 року в Україні відбувається одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» – як символ єдності східних і західних земель України. Вона приурочена 71-ій річниці Акта Злуки. За неофіційними підрахунками, учасниками «живого ланцюга» стають від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони створють безперервний ланцюг від Івано-Франківська (оскільки саме це місто у 1919 році було столицею ЗУНР) через Львів до Києва. 

Оскільки день Злуки (22 січня) припадав на понеділок, то організатори вирішили провести акцію напередодні, у неділю. Бо задіяти стільки людей у будній день було б неможливо. «Живий ланцюг» простягнувся практично на 700 км.

 Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. 30 років тому ця подія стає провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

"Це перша спроба публічно відзначити роковини української самостійної соборної держави, "поклонитися УНР і ЗУНР”, -із записки ідеологічного відділу ЦК Компартії України про плани політичних акцій Народного руху України на січень 1990 рік і заходи щодо їх нейтралізації, -

Живий людський ланцюг має, за задумом його ініціаторів, символізувати єдність західних і східних земель України, єдність духовної культури українського народу, єднання церков, а головне – показати наскільки населення республіки підтримує Рух.

Переконати лідерів НРУ у недоцільності організації живого ланцюга, його безплідності не вдалося. Вони наполягають на проведенні цієї акції і мають намір звернутися до партійних і радянських органів за допомогою в її здійсненні”.

2020-ті   1999 року День Соборності був запроваджений указом Президента України на державному рівні. 

А "живі ланцюги”, які символізують єдність українського народу уже стали традиційними для відзначення Соборності. У Києві такий ланцюг проходить через міст Патона, що з’єднує правий та лівий береги столиці.  

У 2021 році, коли пандемія внесла корективи в життя цілої планети, українці влаштували символічний ланцюг єднання у соціальних мережах. 

Також, не забуваймо, що нині Україна відстоює свою незалежність та бореться за соборність своїх земель з тим самим агресором, що і в 1919 році. І лише разом, об’єднавши зусилля усіх громадян України по обидва боки Дніпра, ми зможемо зберегти нашу країні і повернути окуповані Росією у 2014 році території Криму та Донбасу.

 кладку пам’ятку  підготувала провідний бібліограф ЦМПБ Шпакова Н.М.