Костянтинівська ЦСПБ
Центральна міська публічна бібліотека ім. М. Горького
Довідково - інформаційний сектор
Провідник духовності в Україні – В’ячеслав Липинський (1882-1931) (До 130-річчя з дня народження)
Біобібліографічний рекомендаційний список
Шановні користувачі!
До Вашої уваги біобібліографічний рекомендаційний список із серії «Видатні, знамениті, геніальні українці».
Біобібліографічний рекомендаційний список включає автобіографію, список книг та статей із періодичних видань, яки радимо Вам прочитати.
Маємо надію, що підібраний нами матеріал буде корисний для школярів, студентів та вчителів, які вивчають та викладають історію України, філософію та політологію.
Ми завжди в вами: Довідково-інформаційний сектор. Каб. №7.
Український політичний і громадський діяч, історик, просвітник, публіцист
Народився 17 квітня 1882 р. в с. Затурці Володимирського повіту (нині Локачинський район) на Волині в родині польського землевласника. Навчався в гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Під час навчання в Першій київській гімназії вступив до української Громади, з чого й почалася діяльність, спрямована на побудову Української незалежної держави. Вищу освіту здобув у Краківському та Женевському університетах.
В. Липинський — один з організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917), посол уряду гетьмана Скоропадського та УНР у Відні (1918-1919). З червня 1919 р. перебував у еміграції. Був фундатором і членом Українського наукового інституту в Берліні та дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Києві. В. Липинський - засновник та ідеолог нового українського монархізму, обґрунтуванню якого присвятив свою найвидатнішу публіцистичну працю «Листи до братів-хліборобів».
Одним із перших обґрунтував необхідність побудови Української держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває. На думку президента Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського у Філадельфії Я. Пеленського, «В. Липинський - один із провідних українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог XX ст....», який І починав свою діяльність як консервативний демократ, потім став корпоративним консерватором і гетьманцем-монархістом, а закінчив як незалежний конституційний консерватор.
В українську історичну науку В. Липинський прийшов у той час, коли вона перебувала під неподільним впливом народницької концепції історії, головними представниками якої були М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський, М. Драгоманов, М. Грушевський. В основу своїх історіософських концепцій вони ставили діяльність народу, переважно селянських мас, обстоюючи пріоритет соціальних інтересів народу перед інтересами нації і держави.
На відміну від представників народницької школи, В. Липинський вважав, що національна держава відіграє творчу роль у розвитку суспільства. Всі здобутки в культурі, економіці, політиці минулого й сучасності він пов'язував з тими періодами, коли Україна мала власну державність. Перебування в складі сусідніх держав призвело, на його думку, українське суспільство до деградації.
Як історик В. Липинський дебютував публікацією у львівському «Літературно-науковому віснику» дослідження «Данило Братковський - суспільний діяч і письменник XVII ст.» (1909 р.). У цьому самому році виходить його стаття «Генерал артилерії Великого Князівства Руського. З архіву Немировичів», а через рік - «Аріянський соймик в Киселені на Волині в травні 1638 р. Причинки до історії аріянства на Україні».
У 1909 р. В. Липинський видав польською мовою книжку «Шляхта на Україні», в якій висунув й обґрунтував ідею актив¬ної участі шляхетської верстви України в політичному та на¬ціональному відродженні Української держави. Збірник наукових праць «З історії України» (1912) присвятив пам'яті В. Антоновича, П. Свєнціцького і Т. Рильського, які повернулися до рідного народу, залишивши спольщене середовище тодішньої шляхти. Лейтмотивом книги є переконання, що в умовах, коли починається національно-визвольна боротьба, прагнення до відбудови Української держави набуває реального втілення.
1920 р. В. Липинський написав працю «Україна на переломі 1654—1659. Замітки до історії українського державного будів¬ництва в XVII столітті», що не втратила актуальності й донині, - розширену версію основних тез його попереднього дослідження
«Дві хвилини з подій дореволюційної України». «Україна на переломі...» була спробою духовного переосмислення давноминулої трагедії на тлі сучасної поразки визвольних змагань 1917-1922 рр. Отже, В. Липинський узагальнив як попередній, так і сучасний досвід для того, щоб, ураховуючи помилки, показати своїм землякам правильний шлях до успішного втілення в життя української державності. У праці автор розглядає три головні проблеми: проблему побудови Української держави, роль еліти (аристократії) і роль видатної особи (зокрема, Богдана Хмельницького) в історії державності України.
Серед ідеологів і лідерів національного руху XX ст. В. Липинський вирізняється принциповою чіткістю порушення релігійної проблеми. Його книжка «Релігія і церква в історії України» (Нью-Йорк, 1956) стверджувала релігійне коріння українського народу. Животворна сила релігії це нерв історіософської концепції В. Липинського. Причиною наших негараздів, на думку В. Липинського, є «егоїстично-матеріалістична темрява», що закриває нам шлях до найвищих цінностей».
Помер 14 червня 1931 р. в Австрії. Похований в с. Затурцях на Волині. 1991 р. у Києві було створено Молодіжну історико-філософську студію ім. В. Липинського, яка поставила за мету відродження консервативної історіософічної української школи вченого.
Радимо прочитати:
Книги:
Украинская государственность в 20 веке.- К :Политична думка,1998. -256с.
Скиба В. Введение в политологию. (Экскурс в историю) / В.Скиба.-Киев: Основы,1998. -267с.
Полiтологiя: Пiдручник. Вид.2-ге. перер. за ред. Бабкiної.О.-К: Академія, 2001.-526с.
Федiв Ю. Iсторiя української фiлософiї. Навч. Пос. / Ю.Федів.-К: Україна, 2000.-512с.
Полiтологiя: наука про полiтику /Пiд ред. Кремiнь В. - К: Єдiнорог, 2002. - 639с.
Україна дипломатична. Науковий що рiчник. Вип 3 / Упор. Губерський Л. - К:
Генеральна дирекцiя, 2003. - 823с.
Соцiологiя / Пiд ред. Макєєва О. Навчальний посiбник - К: Знання, 2005. - 455 с.
Статті:
Гордiєнко М. До нацiї через державу / М. Гордієнко // Україна i свiт сьогоднi. - 2003. - №13. – с. 5.
Резнiк В. Донцов Д. Липинський В. в iсторiї України: порiвняльний аналiз / В. Резнік // Iсторія України. - 2004. - № 10. - С. 6.
Бебик В. Територiальний патрiотизм - передумова державотворення (Звертаючись до поглядiв В'ячеслава Липинського) /В. Бебик // Вiче. - 2007. - №7-8. - С.65-67
Бебик В. Полiтико-дипломатична дiяльнiсть В’ячеслава Липинського: уроки та сьогодення / В. Бебик // Політика і час. - 2007. - № 4. - С.32-35
Центральна міська публічна бібліотека ім. М. Горького
Довідково - інформаційний сектор
Провідник духовності в Україні – В’ячеслав Липинський (1882-1931) (До 130-річчя з дня народження)
Біобібліографічний рекомендаційний список
Шановні користувачі!
До Вашої уваги біобібліографічний рекомендаційний список із серії «Видатні, знамениті, геніальні українці».
Біобібліографічний рекомендаційний список включає автобіографію, список книг та статей із періодичних видань, яки радимо Вам прочитати.
Маємо надію, що підібраний нами матеріал буде корисний для школярів, студентів та вчителів, які вивчають та викладають історію України, філософію та політологію.
Ми завжди в вами: Довідково-інформаційний сектор. Каб. №7.
Український політичний і громадський діяч, історик, просвітник, публіцист
Народився 17 квітня 1882 р. в с. Затурці Володимирського повіту (нині Локачинський район) на Волині в родині польського землевласника. Навчався в гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Під час навчання в Першій київській гімназії вступив до української Громади, з чого й почалася діяльність, спрямована на побудову Української незалежної держави. Вищу освіту здобув у Краківському та Женевському університетах.
В. Липинський — один з організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917), посол уряду гетьмана Скоропадського та УНР у Відні (1918-1919). З червня 1919 р. перебував у еміграції. Був фундатором і членом Українського наукового інституту в Берліні та дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Києві. В. Липинський - засновник та ідеолог нового українського монархізму, обґрунтуванню якого присвятив свою найвидатнішу публіцистичну працю «Листи до братів-хліборобів».
Одним із перших обґрунтував необхідність побудови Української держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває. На думку президента Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського у Філадельфії Я. Пеленського, «В. Липинський - один із провідних українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог XX ст....», який І починав свою діяльність як консервативний демократ, потім став корпоративним консерватором і гетьманцем-монархістом, а закінчив як незалежний конституційний консерватор.
В українську історичну науку В. Липинський прийшов у той час, коли вона перебувала під неподільним впливом народницької концепції історії, головними представниками якої були М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський, М. Драгоманов, М. Грушевський. В основу своїх історіософських концепцій вони ставили діяльність народу, переважно селянських мас, обстоюючи пріоритет соціальних інтересів народу перед інтересами нації і держави.
На відміну від представників народницької школи, В. Липинський вважав, що національна держава відіграє творчу роль у розвитку суспільства. Всі здобутки в культурі, економіці, політиці минулого й сучасності він пов'язував з тими періодами, коли Україна мала власну державність. Перебування в складі сусідніх держав призвело, на його думку, українське суспільство до деградації.
Як історик В. Липинський дебютував публікацією у львівському «Літературно-науковому віснику» дослідження «Данило Братковський - суспільний діяч і письменник XVII ст.» (1909 р.). У цьому самому році виходить його стаття «Генерал артилерії Великого Князівства Руського. З архіву Немировичів», а через рік - «Аріянський соймик в Киселені на Волині в травні 1638 р. Причинки до історії аріянства на Україні».
У 1909 р. В. Липинський видав польською мовою книжку «Шляхта на Україні», в якій висунув й обґрунтував ідею актив¬ної участі шляхетської верстви України в політичному та на¬ціональному відродженні Української держави. Збірник наукових праць «З історії України» (1912) присвятив пам'яті В. Антоновича, П. Свєнціцького і Т. Рильського, які повернулися до рідного народу, залишивши спольщене середовище тодішньої шляхти. Лейтмотивом книги є переконання, що в умовах, коли починається національно-визвольна боротьба, прагнення до відбудови Української держави набуває реального втілення.
1920 р. В. Липинський написав працю «Україна на переломі 1654—1659. Замітки до історії українського державного будів¬ництва в XVII столітті», що не втратила актуальності й донині, - розширену версію основних тез його попереднього дослідження
«Дві хвилини з подій дореволюційної України». «Україна на переломі...» була спробою духовного переосмислення давноминулої трагедії на тлі сучасної поразки визвольних змагань 1917-1922 рр. Отже, В. Липинський узагальнив як попередній, так і сучасний досвід для того, щоб, ураховуючи помилки, показати своїм землякам правильний шлях до успішного втілення в життя української державності. У праці автор розглядає три головні проблеми: проблему побудови Української держави, роль еліти (аристократії) і роль видатної особи (зокрема, Богдана Хмельницького) в історії державності України.
Серед ідеологів і лідерів національного руху XX ст. В. Липинський вирізняється принциповою чіткістю порушення релігійної проблеми. Його книжка «Релігія і церква в історії України» (Нью-Йорк, 1956) стверджувала релігійне коріння українського народу. Животворна сила релігії це нерв історіософської концепції В. Липинського. Причиною наших негараздів, на думку В. Липинського, є «егоїстично-матеріалістична темрява», що закриває нам шлях до найвищих цінностей».
Помер 14 червня 1931 р. в Австрії. Похований в с. Затурцях на Волині. 1991 р. у Києві було створено Молодіжну історико-філософську студію ім. В. Липинського, яка поставила за мету відродження консервативної історіософічної української школи вченого.
Радимо прочитати:
Книги:
Украинская государственность в 20 веке.- К :Политична думка,1998. -256с.
Скиба В. Введение в политологию. (Экскурс в историю) / В.Скиба.-Киев: Основы,1998. -267с.
Полiтологiя: Пiдручник. Вид.2-ге. перер. за ред. Бабкiної.О.-К: Академія, 2001.-526с.
Федiв Ю. Iсторiя української фiлософiї. Навч. Пос. / Ю.Федів.-К: Україна, 2000.-512с.
Полiтологiя: наука про полiтику /Пiд ред. Кремiнь В. - К: Єдiнорог, 2002. - 639с.
Україна дипломатична. Науковий що рiчник. Вип 3 / Упор. Губерський Л. - К:
Генеральна дирекцiя, 2003. - 823с.
Соцiологiя / Пiд ред. Макєєва О. Навчальний посiбник - К: Знання, 2005. - 455 с.
Статті:
Гордiєнко М. До нацiї через державу / М. Гордієнко // Україна i свiт сьогоднi. - 2003. - №13. – с. 5.
Резнiк В. Донцов Д. Липинський В. в iсторiї України: порiвняльний аналiз / В. Резнік // Iсторія України. - 2004. - № 10. - С. 6.
Бебик В. Територiальний патрiотизм - передумова державотворення (Звертаючись до поглядiв В'ячеслава Липинського) /В. Бебик // Вiче. - 2007. - №7-8. - С.65-67
Бебик В. Полiтико-дипломатична дiяльнiсть В’ячеслава Липинського: уроки та сьогодення / В. Бебик // Політика і час. - 2007. - № 4. - С.32-35