А ти підеш, ти будеш тихим сном.
Над мрією, над даллю, над душею,
Наю тою віковічною межею,
Над хуги білосніжним полотном.
А ти підеш...
Не в чорний, в білий світ.
Де одягає хуга білі шати,
Де знову молодою будеш, мати,
Де біля ніг воркоче білий кіт...
А я собі разказую казки
Про зайчика і хитрощі лисиці,

Ой бабине літо росою умито,
Хоча й дев'яносте, а все ж трудове.
А дідове літо туманом укрито,
У славі народній, у пісні живе.
Ой бабине літо барвінком увито
Вже правнучка справить
Весілля цей рік.
А дідове літо війною убито
Не верне додому з війни чоловік.
Ой дідове літо...Три танки підбито.

Хоч і живеться вам вам важкенько,
Ідем без шляху, без мети.
Могилу матері Шевченка
Хоч що, а треба віднайти.

Лиш д'евять років пролетіло,
Дитя на ноги зіп'ялось,
Як узяла її могила, -
- Життя, мов нитка, урвалось.

І не розкаже ні билина,
Ні вітерець, що мак хита,
Де спочиває Катерина,

Що я знаю про тебе?
Більш, ніж ти сам про себе.
Я для тебе і небо
До землі прихилю.
Що я знаю про тебе?
Очі - зоряне небо.
Що я заню про тебе?
Що тебе я люблю.

Що ти знаешь про мене?
Я зберу листя з клена,
Віднесу тобі в осінь -
- І засяє весна.
Що ти знаєшь про мене?
Візьмеш лится зелене.

Ми на поржній алеї в садку,
Пахощі плинуть п'янкого бузку
Цей надвечірній замріяний час...
Музика грає для нас чи по нас?

Музика ллється повільна й сумна.
Долі в нас різні - разлука одна.
Тануть у небі рожеві хмарки -
- Наші бажання і наші думки.

Линуть стривожені птиці надій.

Говори, говори, моя мила
Твоя мова - співучий струмок.
                         П. Тичина    

Девица в когтях у злодея -
- Извечный, как время сюжет.
А Муся, дрожа и бледнея,
Забыла, что варит обед.

Ребенок в плену у пирата, -
Наивности нету конца.
Так в средневековье когда-то
Смотрели "Любовь мертвеца".

Тут серия двести шестая
На тусклом экране идет,
А донна Мария страдает

"Половцы же стояли по ту
сторону реки Сюурлий"
        Летопис.

За рекой Сюурлий
Полыхают в полнеба закаты,
За рекой Сюурлий
Опускается звездная мгла.
За рекой Сюурлий
Мы встречались с тобою,
Когда-то ты любил меня, князь,
Я ж реки перейти не смогла…

За рекой Сюурлий

А лебеди? А лебеди ушли
А вороны? А вороны остались.
Зачем мы отрывались от земли?
Зачем судьбе так слепо доверялись?

В какой дали, в космической пыли
Мы на пылинки звездные распались.
А лебеди? Что лебеди? Ушли.
А вороны? Что вороны? Остались.

Вот это рай, который мы нашли.

И оберег не уберег.
Теперь - зови иль не зови -
Стою одна у трех дорог
На само краешке любви.

И оберег не уберег,
Но только ли меня одну?
Зачем пожаром ты пожег
Столь безмятежную страну?

И оберег не уберег, -
Иное виделось вдали.
Зачем, зачем меня обрек
Ступать по краешку земли.

Не могу надышаться сиренью,
До вечерней зари не уйду,
Потому, что она, к сожаленью,
Расцветает один раз в году.

Эти бело-лиловые гроздья,
Как созвездия, в нашем саду.
И хочу дотянуться до звезд я
И сорвать голубую звезду.

Шли лошади усталый, в пыли,
Фронт отступал, закат пылал пожаром,
Когда, не повидавшись, вы ушли
Куда-то вдаль за красным комиссаром.

Ах, мне вы говорили "мой малыш".
И много слов нежнейших и нелепых.
Ну что ж, Вы не увидите Париж,

Северная ягода морошка…
Я ее не ела никогда.
Там зимой морозы в пол окошка,
Там трещат морозы-холода.

Здесь цветут боярышник клевер,
Пчел летает шумный хоровод.
Ты мне все рассказывал про север,
Где морошка-ягода растет.

Солнце глянет - будто бы украдкой,