Стій! Зупинись! Час завмри і озирнись у минуле. Озирнись на тих, кого зараз немає, хто з камня дивиться на нас з висоти своїх пам”ятників. Стій! Зупинись! Ніколи не проходь байдуже повзь гранітної стіни, на якій визолоченими буквами вписані імена полеглих на полі боя, закатованих у фашистських концтаборах, спаленних, повішаних, знищених, але нескорених. Зупинись біля цієї закривавленої стіни, червоної стіни – кровавої стіни. Пам”ять... Вона не має початку і не має кінця. Ось вже 67 років чекають запізнілих листів з війни матері, не повіривши похоронці, чекають наречені, сестри, дружини, а сини стали старішими від своїх батьків. І не має спокою ветеранам, які повернулися з тієї страшної війни, бо кожен з них повторює : „Я залишився в живих, тому що хтось загинув замість мене”. І тіла солдат, полеглих в землю, давно стали землею і завдяки одному серцю, яке перестало битись, на нашій землі тьохкають тисячі сердець! Війна, котра прийшла на українську землю червневим ранком 1941 року, увірвалася до кожної сім”ї, до кожної оселі, відібрала мільйони молодих життів, спотворила нашу чудову природу, перетворила у руїни тисячі міст і сіл. Проте наш народ залишився незламним у титанічній битві, рівній якій не знала історія. Він боровся за свободу і переміг. Серед тисяч солдатських автографів на стінах рейхстагу було чимало українських імен. Більше 20 тисяч костянтинівців були мобілізовані на фронти Великої Вітчизняної, більш 8500 із них не повернулися до рідної оселі. Більш 12 тисяч були відзначені нагородами Батьківщини. Щоб описати подвиги наших земляків, які внесли свій вклад у Велику Перемогу потрібно було б написати десятки, або сотні томів.Серед наших земляків почесне місце по праву надається Героям Радянського Союзу, які загинули захищаючи Батьківщину: Юрію Михайловичу Двужильному, Василю Іларіоновичу Гамаюну, Олександру Кириловичу Сечкіну, Миколі Васильовичу Носулі та іншим. Їх іменами названі вулиці нашого міста. Якщо сотні, тисячі наших земляків захищали нашу землю на фронті, то в тилу молодь, яка залишалася в місті, створила молодіжну підпільну організацію, яка знищувала ворога в тилу. Одним із членів підпілля був Борис Мезенцев автор документальної книги „Жребій”, який був нагороджений медаллю „Партизану Вітчизнянної війни” 1 ступеня. Багато років минуло з того часу, як замовкли постріли гармат, прийшов довгоочікуваний мир, вистражданий, сплачений найвищою ціною людського життя. Вже далі відходять грізні і важкі роки, але не згасає пам”ять про тих, хто не пошкодував своєї крові, свого життя. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що відстоювали свою Батьківщину, відстоювали право на життя, право на щастя. Ми, молоде покоління, яке не знало війни, повинні пам’ятати, що цим ми завдячні нашим дідусям і бабусям. Традиційно, в переддень початку війни, в ЦМПБ ім.М.Горького збираються люди, які пройшли через горнило війни для зустрічі з підростаючим поколінням. Цього року учасниками тематичного вечора "Війна, що ти підла накоїла” були ветерани ВВВ: Петро Іванович Шляхов, Петро Павлович Нарижний, Ніна Кіндратівна Фаловська та діти війни, учасники вокального ансамблю "Червона калина”: Ю.П.Криволапова, Ю.М.Фадеева, А.М.Бондаренко, В.М.Козюба. Ветерани, зі сльозами на очах, розповідали дітям з літнього табору ЗОШ №13 про своє повоєнне минуле, закликали дітей до миру, поваги одне одного. Главний коллектор Украины читать тут А участники вокального ансамблю "Червона калина” дарували ветеранам і всім присутнім пісні. Дуже зворушливо було дивитися, як діти затамувавши подих слухали їх, а деякі пісні і підспівували співачкам. В залі було так тепло від дружньої обстановки і тісно від близькості епох і поколінь. Після закінчення заходу діти залюбки сфотографувалися на пам’ять з ветеранами. Бібліотекар 1 категорії з масової роботи ЦМПБ ім.М.Горького.