Упродовж майже 70 років Україна перебувала у складі Радянського Союзу – тоталітарного державного утворення, керованого комуністичною партією. У складі цієї імперії перебувала низка так званих радянських республік, а столицею була російська Москва. Проте вже в середині 80-х років ХХ століття Радянський Союз переживав масштабну кризу, що охопила більшість галузей.

  Щоб врятувати державу, комуністична партія вдалася до певної лібералізації суспільного та політичного життя, ініціювавши «перебудову». Це стало поштовхом до відродження національних рухів в окупованих Росією республіках. Однак до кінця 80-х років ХХ століття суперечності й непослідовні дії у здійсненні реформ лише поглибили суспільну кризу та викликали невдоволення тієї частини суспільства, яка прагнула цілковитого повалення тоталітарного режиму. На початку 90-х років ХХ століття в Україні відбулися парламентські вибори, де чверть мандатів отримали національнодемократичні кандидати. Хоча більшість – 239 депутатів – становили комуністи.

  Незважаючи на це, у липні 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, де йшлося про широку політичну та економічну автономію. Проте документ передбачав, що у подальшому Україна увійде до оновленої радянської імперії шляхом укладання нового «союзного договору». Комуністи розглядали це як поступку, що дозволяла подовжити життя Союзу. Водночас національно-демократичні сили вважали Декларацію першим кроком на шляху до проголошення повної незалежності та організовували численні акції, де закликали не підписувати новий союзний договір. Українській молоді такі акції здавалися не надто дієвими. Орієнтуючись на своїх однолітків, які відіграли важливу роль у подіях «оксамитових революцій» у Східній Європі наприкінці 80-х років ХХ століття, що спричинили повалення комуністичних режимів, українські студенти шукали ефективніші інструменти, які дозволили би позбутися диктату комуністичної партії та наблизити незалежність України.

   Голодування було визнано найбільш оптимальною формою протесту, яка давала можливість, на думку організаторів, домогтися поставлених цілей. Так почалися події, що увійшли в історію як Революція на граніті. Вони стали каталізатором змін, що посприяли відновленню української незалежності, боротьба за яку тривала впродовж ХХ століття: від проголошення УНР, діяльності ОУН й УПА, шістдесятників, дисидентів до українських Майданів, серед яких першим масовим протестом стали події жовтня 1990 року на гранітних плитах середмістя Києва.