Ні країни, ні смерті не хочу обирати...
Ні країни, ні смерті
не хочу обирати
На Василівську твердінь
Я прийду помирати.
Твій фасад невиразний
уночі не знайду,
поміж ліній неясних
на асфальт я впаду.
І душа до нестями
поспішаючи в тінь
промайне між мостами
в петроградську сутінь,
і квітнева імряка,
сніг на скроні летить,
чую, наче подяку:
- Друже мій, хай щастить.
І побачу дві долі
і між нами ріку,
до вітчизни-неволі
притуливши щоку,
- як дві дівчини милі
тихо хлопця зовуть,
стоячи на могилі,
на непройдену путь.
